Замість того, щоб негайно реформувати суди, ми і досі сподіваємося на чарівників в Гаазі — правозахисники

Якою може бути відповідальність за найтяжчі злочини, за воєнні злочини? Яка роль Міжнародного Кримінального Суду? Які ще є інструменти, що ними може користуватися України? 11 червня розпочалася дводенна конференція «Відповідальність за найтяжчі злочини: можливості Міжнародного кримінального суду та інших механізмів для України»

Деталі, які озвучуються на конференції, — в розмові з організаторкою Надією Волковою та юристом-міжнародником, одним з ключових спікерів Миколою Гнатовським.

Лариса Денисенко: Які ключові тези можна озвучити в контексті міжнародних судів, які чинять правосуддя, і там більш відчутний дух справедливості?

Надія Волкова: Одна з цілей конференції була представити ширшу картину міжнародного правосуддя, і один з ключових меседжів, який лунав від експертів, це те, що не треба ідеалізувати міжнародні суди. Там теж існують проблеми, і зараз як раз Міжнародний кримінальний суд знаходиться на порозі такої процедури, коли будуть переглядати взагалі його функціонування, його здатність взагалі виконувати свої функції.

І тут для нас є поле можливостей, адже, ратифікувавши Римський статут, ми можемо стати частиною реформ, які відбуваються в МКС, та просувати свої інтереси.

Тому ми хотіли, щоб наша аудиторія отримала повноцінний огляд того, що відбувається. І якщо ми свідомо робимо вибір рухатися в цьому напрямку, цей вибір має бути коректний, і про це потрібно інформувати.

Крім того, був меседж, який мені імпонує, що Україна має концентрувати свої зусилля на будуванні власної спроможної системи правосуддя для того, щоб ми могли розраховувати і на самих себе.

Микола Гнатовський: Міжнародний кримінальний суд – один на весь світ, він має порівняно обмежені ресурси, правосуддя – взагалі недешева справа, а коли її потрібно виконувати з-за кордону, то це ще дорожче. І він існує для того, щоб забезпечити виконання кожною державою її міжнародно-правового зобов’язання  здійснювати розслідування і притягати до відповідальності винних у найтяжчих злочинах. Іншими словами, основну роботу мають робити держави, а МКС вступає тоді, коли державам потрібна допомога в у цьому плані. І тут треба сказати, що проблеми є як на рівні держав, так і на рівні МКС.

Що відбувається на рівні держав? Будь-який збройний конфлікт чи ситуації масового насильства так чи інакше пов’язані з питаннями існування нації, вживання певної держави, якимись переконаннями, за які люди ладні вмерти. Таких питань накопичується дуже багато, і вони настільки складні, що національне правосуддя дуже часто не здатне на це реагувати в адекватний спосіб.

В Україні ситуація трішки відрізняється від інших держав. Коли відбувалася Революція Гідності, ми чомусь вирішили, оскільки ми зневірилися в національних судах, що єдиний спосіб — звертатися десь до Гааги, там є міфічний трибунал, який вирішить всі питання. Виявилося, що це не так. І замість того, щоб негайно накинутися на проблему і створювати спроможну систему національного правосуддя, ми почали сподіватися, що якісь чарівники за нас будуть вирішувати питанні в Гаазі.  Не будуть, і на це марно сподіватися. І зараз в нас виникла ситуація, коли Україна хоче з запізненням, але зайнятися цими питаннями, проте судова реформа застрягла. Що стосується реформи прокуратури чи слідства, то ця тема ще більш болісна, ніж судова реформа. І зараз ми опинилися в ситуації, що розслідування в національних судах тривають, але потрібна допомога Україні і спрямування якоїсь діяльності в більш конструктивне русло.

 Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.