Затоплене підземелля та грибок на стінах: у Луцьку руйнується будинок, якому понад 400 років

У Луцьку руйнується пам’ятка архітектури на вулиці Йова Кондзелевича, 5. Ця вулиця названа на честь українського іконописця, православного ієромонаха, який у ХVII столітті, був ігуменом Луцького Хресто-Воздвиженського братства. Нині у будинку, де розташований музей братства, затоплене підземелля, грибок на стінах, а зі стелі осипається штукатурка.

Будинку понад 400 років. Це найстаріша мурована будівля в Луцьку, яка збереглася до нашого часу. Ігумен Никодим, намісник Луцького  братського Хресто-Воздвиженського монастиря веде нас у затоплений підвал цієї будівлі. Там «гори» сміття: прогнилі дошки, пляшки, вікна.

«Можливо, ще планувалося, що ці вікна ще будуть використовуватись, але коли вода піднялася, то вже ні. Кафель з грубки є. Все виносилось сюди і тепер воно в такому стані», — говорить Ігумен Никодим.

У підземеллі — до півметра води, розповідає ігумен Никодим. Далі священик не йде і нам не радить цього робити. Каже, що там глибоко, можемо пірнути під воду:

«Вода повертається. Основна задача взнати джерело,чи це грунтові води. Хоча ми бачимо, що грунтові води, ось в Стиру рівень води впав. То такий рівень не мав би бути. Чи це опади, які стікають із труб і сюди потрапляють.  Чи це каналізаційні десь проривають».

Заступник начальника відділу охорони культурної спадщини Луцької міськради Петро Троневич має свою думку з цього приводу:

«На мою думку — це підтоплення не є природнім. Скоріше за все, вода попадає з водопровідних мереж. Тому що рівень грунтових вод в цій частині міста значно нижче.  Сьогодні ми знаємо всі рівень води в річці Стир. Він досить низький. І поряд Глушецький міст — там сухо».

За словами Петра Троневича, заступника керівника відділу охорони культурної спадщини Луцької міськради, водопровідні мережі в старій частині міста зношені і їх негайно потрібно міняти.

«Водопровід у старій частині міста має більше 90 років, він дуже зношений, труби зношені поіржавілі. Коли вони тріскалися, яким чином ремонтували. Хомути якісь одягали чи якийсь кілок забивали. З часом ці ремонти ставали непридатними і не виконували свої функції, і вода попадає в грунт. Я думаю, що самі мешканці цього будинку можуть зробити водовідведення атмосферних вод в ливневу каналізацію. Це не є дорого.  Я не вважаю, що будинок в нормальному стані. Це є монастир, це не є житло. Не може цей будинок бути сучасною квартирою, яка б відповідала всім сучасним вимогам».

У будинку мешкає два десятки людей. Капітальний ремонт будівлі тут ніколи не робили, наголошують жителі.

«У під’їздах тріщини, зверху падає штукатурка, в підвалі стоїть вода. Перший поверх увесь у грибку. Так само і на другий поверх грибок піднімається. Там жильці в той підвал, де колись могли щось зберігати, овочі, якісь закрутки, але туди вже кілька років ніхто не спускається, не ходить. Так само внизу, там такі решітки, вентиляція, можливо туди сміття з вітром залітало. У мене не має що ремонтувати, у мене площа — дуже маленька. У мене, не має, навіть, ванни. Що там ремонтувати. У мисці миюся», — говорить Глива Брайловська.

Ще донедавна туалети в пам’ятці розташовувались у коридорах. Мешканці деяких квартир опалюють своє житло дровами, маючи пічку.

Колись жителям обіцяли дати нові квартири, та це були лише обіцянки, каже мешканка будинку Тетяна Брайловська. Зараз люди самі ремонтують будинок. Згідно із проектно-кошторисною документацією кілька років тому на реставрацію і ліквідацію підтоплень підземель передбачили 6 мільйонів гривень, станом на зараз потрібно не менше 10 мільйонів, каже Петро Троневич. За його словами, люди нині живуть в монастирі Василіанів.

«Це житло не їх. Я не розумію їхнє небажання щось зробити для свого будинку. Вони захарастили все горище — коли ми перекривали дах, з нього було вивезено 5 камазів сміття. Закидали своїм побутовим сміттям підвали. Коли в мешканців з’явилося бажання приватизувати ці квартири, а приватизувати неможливо, бо це будинок заборонений до приватизації, то вони дійшли аж до Верховного суду.  Аби в них було таке бажання до ліквідації цих незручностей як до приватизації, то я думаю, що це можна зробити», — говорить Петро Троневич.

«Нам так сказали, якщо цеглинка впаде, то нічого страшного. Ви її на цемент і назад посадіть. А хто так сказав? Це ми робили ремонт і нам так сказали із відділу охорони культурної спадщини. Це — спеціалісти, які сказали, що нічого то, воно буде триматися», — говорить Глива Брайловська.

«Видно зразу, що вода заповнюється моментальна після того, як ми її викачали. Ми робили відмітки і видно було, наскільки швидко, вона піднялася. Наразі дуже дешево цю проблему точно не вирішиш. Тому що надзвичайно швидко набирається ця вода. Враховуючи те, що ми її нюхали і ходили туди, то все таки, що це не є каналізаційна вода. Якби це була каналізація, то це було б набагато простіше вирішити це питання. Це скоріше за все води, які набираються тут, можливо якісь підземні підтоплення», — додає керівник туристичного агентства Богдан Климчук.

Він вважає: проводити екскурсії у підземеллі Луцького братства можна, але це дуже небезпечно.

«Я б туди людей водив би зараз. Тобто, якщо людина усвідомлює всі ці речі, небезпеку, без проблем, вона одягає чоботи і це можна в такому форматі. Але, перед тим влітку потрібно зачистити усе це», — говорить Климчук.

Аби повністю реставрувати приміщення і облаштувати підвали для залучення туди туристів, доведеться шукати грантові гроші.

Петро Юровчик, Луцьк, Громадське радіо