ілюстративне фото / Фото: telegram-канал Володимира Зеленського
У Києві відбувся перший щорічний міжнародний конгрес з військової медицини та ментального здоров’я «Воїн: життя, здоров’я, боєздатність». Масштабна подія об’єднала у собі виступи багатьох українських та зарубіжних посадовців, діячів та військових. На конгресі фахівці з різних сфер військової медицини і реабілітації обговорили актуальні проблеми, з якими вони стикаються, та способи їх подолання.
Зокрема, йшлося про евакуацію поранених із зони бойових дій та етапи надання їм медичної допомоги. Про порятунок життів військових, відслідковування поранених та російські обстріли розповів Роман Кузів. В армії чоловік уже вісім років, сім з яких — у районах ведення бойових дій. Він пройшов довгий шлях, що розпочався з медичної служби бригади, посади лікаря-хірурга, потім — виконання обов’язків командира роти, начмеда. Початок повномасштабного вторгнення Кузів зустрів у польовому госпіталі, а пізніше був переведений до Запорізького військового госпіталя.
Евакуація поранених військових та надання їм медичної допомоги розділяється на чотири основні етапи або «роли». Як пояснює Кузів, такий термін відповідає стандартам НАТО.
Рол-1 — це стабілізаційний пункт, який перебуває на відстані від 5 до 12 кілометрів від безпосередньої лінії зіткнення, поблизу якої військовослужбовець отримує поранення. Зазвичай рол-1 розгортають бригадою. Там поранених сортують, стабілізують, забезпечують необхідною медичною допомогою та утримують, поки не стане можливою евакуація до наступних стабілізаційних пунктів. За словами компндира Запорізького військового госпіталя, саме цей етап є найважливішим для збереження життя військового:
«Передній край найважливіший — місце поранення і точка передачі. Далі у нас проблем немає. Тобто є якісь систематичні, які можна вирішувати, там ситуація розвивається, змінюється. А що відбувається на передньому краю — не можна навіть подивитися, або тільки один раз у житті. Питання не в тому, як ми підготовлені, на якій бронетехніці ми їхатимемо, якщо на нас скинуть гранату, підчеплену до дрона».
На рівні рол-2 допомогу пораненому надає уже спеціалізована бригада. До її складу можуть входити різні фахівці, зокрема, хірург та анестезіолог.
«Це ніби маленька лікарня швидкої допомоги в русі. Вона переміщується в той чи інший об’єкт залежно від необхідності», — пояснює Кузів.
Також у деяких пунктах на рівні рол-2 використовуються апарати LUCAS 3, що дозволяють проводити реанімацію пацієнтів навіть під час транспортування. Зараз такими засобами намагаються забезпечити всі стабілізаційні пункти, принаймні на рівні бригад.
Рол-3 — уже рівень госпіталів, розташованих у самому Запоріжжі. Там пораненим надають висококваліфіковану медичну допомогу, проводять операції судинні хірурги, нейрохірурги та багато інших медичних працівників.
До завершального ролу-4 належать заклади, що працюють над реабілітацією військовослужбовців та військовослужбовиць. Вони займаються довготривалим лікуванням, відновленням, а також поверненням особи до війська чи її реінтеграцією в цивільне суспільство. Такі заклади переважно розташовуються на відстані понад 50 кілометрів від лінії розмежування по всій території України.
Як розповідає Роман Кузів, найбільш складним та проблематичним етапом є евакуація поранених з місця отримання поранення та надання їм першої медичної допомоги. Причиною цього є російські FPV-дрони, якими ворог атакує українських військових та медиків. За час своєї роботи один з медичних підрозділів уже 16 разів опинявся під російськими ударами.
«Правила війни не працюють. Не працює Женевська конвенція, ні червоні хрести, ні щось інше, вони нас не захистять. Ви — одна з цілей. Це робить неможливим використання госпіталів типу рол-1 чи рол-2 на відкритих місцевостях, тому що вони будуть атаковані з першого ж дня їхнього розгортання», — пояснює компндир Запорізького військового госпіталя.
За його словами, ця проблема стосується не лише військової медицини, а всієї логістики. Високий рівень підготовки бійців, медиків чи підрозділів не убезпечує від російських безпілотників. Крім того, ситуація «впирається» й в економічне питання, зазначає Кузів. Санітарна бронетехніка може вартувати мільйони доларів, а FPV-дрон з вибуховою частиною — копійки, у порівнянні з нею.
«Для кожного військового медика, для кожного військовослужбовця, кожен похід туди — це гра в «російську рулетку». Ви не контролюєте ситуацію. Ви можете бути прекрасно підготовлені, але, на жаль, це ніяк не вплине, якщо ви не захищені від дронів».
За умов російських обстрілів складність евакуації може суттєво різнитися залежно від ділянки фронту. Якщо бойові дії відбуваються посеред відкритої місцевості, скажімо степу, забрати пораненого й надати йому допомогу буде значно складніше, ніж якщо лінія розмежування проходить у межах міста.
Складнощі, спричинені російськими атаками із застосуванням дронів, призводять до серйозних затримок поранених на «нулі». Пацієнти можуть перебувати там близько 30-40 хвилин, але іноді цей час розтягується до кількох діб. Як розповідає Кузів, найбільша така затримка тривала 18 днів.
Ситуація з ворожими обстрілами та захистом від них постійно змінюється — то на користь української оборони, то російського нападу. Коли наші сили отримують РЕБ, евакуація покращується. Потім ворог адаптується, починає застосовувати нові розробки, і становище українських військових та медиків знову погіршується.
«Це питання гонки технологій. З’явилась у росіян якась нова технологія — і йде занепад, порушення логістики. Тільки у нас з’явилося на якомусь напрямку щось новіше, що ми можемо застосувати, бачимо, що й евакуація стає кращою», — розповідає компндир Запорізького військового госпіталя.
Спроби вирішити цю проблему тривають. Зараз неподалік лінії фронту облаштовують перший в Україні підземний стабілізаційний пункт. Таке розташування має убезпечити людей від ураження переважною частиною озброєння, що застосовують російські війська. Незабаром будівництво завершать, і стабпункт почнуть використовувати.
Командир Запорізького військового госпіталя пояснює, що для якомога ефективнішої роботи медична ланка співпрацює з військовими, владою, громадськими організаціями та бізнесом.
З формуванням нових бригад з’явилися нові медичні роти. До них входять як військовослужбовці, так і цивільні лікарі вищої категорії — хірурги, анестезіологи, нейрохірурги, судинні хірурги, медичні адміністратори.
Що стосується загального розподілу, то переважно кожен етап та функція чітко закріплені за тими чи іншими медпрацівниками. Але можливі й певні зміни. Наприклад, лікар може відкомандировуватися зі стабілізаційного пункту на інший етап, якщо там необхідний конкретний спеціаліст. Таким чином фахівці можуть посилювати вищий чи нижчий рівень надання допомоги, залежно від їхніх потреб.
Громадські організації допомагають забезпечити медиків розхідними матеріалами. Як пояснює Кузів, медицина постійно змінюється: з’являються нові розробки й технології, що стають дедалі дороговартіснішими, так само, як і розхідні матеріали для них. З фінансовим забезпеченням цього аспекту допомагають волонтери. Громадські організації надають підтримку й у багатьох інших сферах, наприклад, психологічній реабілітації.
Взаємодія з органами влади дає контроль над всіма медичними закладами у зоні відповідальності Запорізького військового госпіталю. Ця співпраця дозволяє систематизувати процес надання допомоги, переміщення поранених, визначення відповідальних та формування плану дій.
«На початку повномасштабної війни ми зіштовхнулися з проблемою відстежування військовослужбовця. Для цього ми ввели свою систему, типу травмореєстра. Дані вносяться в неї з моменту надходження військовослужбовця до стабілізаційного пункту, і далі ми бачимо його на всіх етапах до моменту повернення в стрій.
Кожен начмед кожного підрозділу також бачить переміщення свого військовослужбовця, і може принаймні розуміти, у якій лікарні той перебуває. Адже це можуть бути десятки чи сотні військовослужбовців з одного підрозділу в межах однієї доби. А коли таких підрозділів у зоні відповідальності одного госпіталя буває декілька десятків, ви не будете в телефонному режимі кожному начмеду намагатися допомогти. При всьому бажанні, на дзвінку тридцятому ви зірвете телефон і поїдете звідти з ПТСР», — пояснює Кузів значення системи відслідковування поранених.
Що стосується співпраці з бізнесом, вона допомагає фінансово забезпечувати реалізацію певних проєктів. Зокрема, саме за підтримки бізнесу відбувається розробка згаданого раніше підземного стабілізаційного пункту.
Військова та цивільна медицина у Запоріжжі сьогодні переплелися та існують у тісній співпраці. Відрізнити госпіталі одне від одного зараз практично неможливо, стверджує Кузів:
«Персонал у цивільній формі, доволі мобільний і переміщується за потребою. Група нейрохірургів буде в тій точці, де вони потрібні. Адаптуються до тієї чи іншої інфраструктури, яка їм може стати в пригоді».
За словами командувача Запорізького військового госпіталя, у місті є велика кількість цивільних лікарень, які на сьогодні навчилися самостійно надавати різноманітну медичну допомогу пораненим. Військові можуть спрямовувати потік у той чи інший госпіталь, і заклад виконає поставлені завдання.
«Це великий бонус великого міста поблизу лінії зіткнення. Наприклад, на Донецькому напрямку найближчий обласний центр — це Дніпро. Це зовсім інша система медичного забезпечення. Якщо Запоріжжя на відстані 35 кілометрів до лінії зіткнення, то Дніпро — 250 кілометрів», — пояснює Кузів.
Медична інфраструктура Запоріжжя дозволяє забезпечити надання необхідної допомоги, фактично, в усіх ситуаціях, що можуть виникнути. Легкопоранених військових доправляють до міста, лікують у комфортних умовах — тоді як на інших напрямках це може відбуватися в польових госпіталях — і повертають до строю.
Що стосується важкопоранених, які потребують довготривалого лікування та реабілітації, їх стабілізують у Запоріжжі, після чого доправляють до інших міст України. Це дозволяє звільняти місця у медзакладах Запоріжжя для нових поранених. Військових переміщують у рідні для них міса, де їх зможуть навідувати родичі, та в яких пораненим буде безпечніше й спокійніше, порівняно із прифронтовими територіями.
«Вони хочуть бути біля сім’ї, дітей, потребують психологічної підтримки. А також це дозволяє не загромаджувати Запоріжжя. Не завжди це вдається, тому що іноді місто не може прийняти такий тип поранення, але родичам уже буде простіше приїхати до нього з Тернополя у Львів, ніж у Запоріжжя», — говорить Кузів.
***
Якісна військова медицина та реабілітація — така ж необхідна для боєздатності армії складова, як забезпечення її озброєнням чи новими людьми. Ця думка стала напевно основним лейтмотивом першого щорічного міжнародного конгресу.
Військова медицина в Україні змінюється та розвивається, у ній залишається багато проблем та викликів, але пошуки рішень тривають. Суспільство та учасники конгресу часто ставлять запитання «Чому щось не зробили за ці 10 років війни?». І відповіді на ці запитання потрібно віднаходити. Але, як зазначають інші учасники конгресу, часом варто згадувати й те, як мало було у нашого війська 10 років тому, порівняно з тим, що воно має зараз.