Потерпілою від домашнього насильства може стати будь-хто: як убезпечити себе та дітей?

Спочатку слухаємо історію нашої героїні Марії.

Марія: Він написав, що хоче бачити дітей. Приїхав пізно вночі замість п’ятої години вечора, як обіцяв. Сказав, що буде бачити дітей, коли хоче. Я запропонувала не будити їх і лишитись ночувати тут, у нас. Він почав чіплятись і тоді я лягла спати на підлозі. Зранку він знову почав домагатися. Діти бачили, що він до мене чіпляється. Я не думала, що він настільки перейде межу. Коли зрозумів, що я йому відмовляю, почав мене душити. Діти дуже перелякалися і після цього я сказала, що він до нас більше не буде ходити. Погано, що я зреагувала не тоді, коли треба, а коли діти вже постраждали психологічно від побаченого. Моя дитина плакала 2 години поспіль. 

Олена Харитонова: Діти, які ставали свідками домашнього насильства, частіше стають майбутніми жертвами або кривдниками. Вони страждають більше за всіх. Існує міф, що ти залишаєшся із чоловіком заради дітей, і навіть якщо батько агресивний, жінка каже, що він потрібен дітям. Завжди існує ризик того, що дитина буде повторювати цей шлях насильства у своєму дорослому житті. Матері повинні розуміти в подібній ситуації, що вони можуть вийти з цього кола. Якщо дитина зростає з одним із батьків, але це емоційно комфортне середовище, то воно є набагато більш сприятливим для того, щоб дитина виросла у повноцінну особистість, здатну протистояти вторгненням у сферу своєї людської гідності та автономії.

Лариса Денисенко: Марія у коментарі сказала, що було б добре завчасно підготуватися до цієї ситуації, щоб потім не пояснювати дитині під час насильства, що відбувається. Насильство насправді не обирає важкі родини, воно просто є.

Олена Харитонова: Ми кажемо, що ситуація у цієї жінки типова, але, з іншого боку, це дуже індивідуальна ситуація.

Поняття «домашнє насильство» якраз пов’язано не стільки зі словом «дім», скільки з людиною, партнером, близькими, від кого ти очікуєш підтримки. Насильство не має меж, ані соціальних, ані національних. Людина, яка стає жертвою насильства, повинна розуміти, що це може трапитись будь з ким не тому, що він чи вона погані, а тому, що це історія про віктімблеймінг, засудження жертви (victim – «жертва» і  blame – «звинувачувати»). Насильство однієї людини щодо іншої не має ніякого виправдання, тому не треба жаліти кривдника, виправдовувати його.

Сьюзен Браун Міллер у своїй книжці написала, що існує так звана «культура зґвалтування». Коли в реальному житті, медіа, продукуються сцени насильства над жінкою. Злочин, який відбувається між двома особами, насправді є результатом структурного насильства в суспільстві. Це є робота оцих стереотипів, коли ми говоримо про певні моделі поведінки жінки та чоловіка, про формування патернів маскулінності та фемінності. Коли чоловік — «воїн» або «гаманець», жінка — «принцеса» або «берегиня», тобто невеликий сектор ролей. Хотілося б враховувати індивідуальні особливості, але при цьому ми перш за все люди, які володіють людською гідністю. Якщо ми це пам’ятаємо, то боротися із домашнім насильством насправді буде значно простіше.

В історії Марії важливо, що жінка не йде за міфом, що треба почекати та все зміниться, все буде добре. Я бачу, що вона стала на шлях намагання змінити щось у своєму житті.

Насильство — циклічна річ. Є навіть термін «синдром побитої жінки». Коли жінки перестають вірити в те, що вони можуть щось змінити, коли постійно перебувають у замкненому циклі насильства.

Насильство циклічне, тому що спочатку існує фаза «будівництва напруги», але насправді відбувається ескалація напруження. Друга фаза — це фаза насильницького епізоду, коли кривдник виявляє вербальну та фізичну агресію. Третя фаза — так звана фаза «медового місяця», коли після сплеску насильства кривдник ніби засуджує свою поведінку. Спробувати розірвати це коло насильства дуже складно.

Лариса Денисенко: Що робити людині, котра вже зробила крок з цього кола?

Олена Харитонова: Варто розробити особистий план безпеки. Можна зробити та заховати в надійному місці ключі від дому, щоб якщо кривдник закриє вас, ви могли залишити приміщення. Якщо починається сварка, намагайтесь перейти в приміщення, яке ви можете легко залишити, тримайтесь ближче до виходу.

Можна підготувати валізу безпеки, де має бути хоч невелика сума грошей, документи (ваші та дітей), медичні картки, документи на право володіння майном, необхідний одяг на перший час, ліки, список телефонів служб, які надають допомогу у цій ситуації.

Домовтеся із сусідами, що, якщо вони почують шум та галас, щоб викликали поліцію. Обов’язково написати заяву у поліцію. Важливо мати людей, які зможуть надати вам притулок. Бажано щоб кривдник не знав, де ви можете знаходитись.

Лариса Денисенко: Чи допомагають прохання не чинити насильства на очах у дітей, чи це навпаки дратує кривдника?

Олена Харитонова: Це не має сенсу під час ескалації конфлікту, вас просто не почують. Це може ще більше травмувати учасників цієї історії. Варто вийти з зони ескалації та вже потім говорити.

 

Повну розмову слухайте в аудіофайлі за посиланням.

Цей матеріал був створений за підтримки Програми MATRA (Посольство Королівства Нідерланди). Погляди та висновки авторів програми можуть не відображати офіційну позицію Уряду Королівства Нідерланди.

Проект виходить у партнерстві з Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем».