Журналісти, які зараз бігають за звільненими у «Феофанії», дуже схожі на наглядачів у в’язницях – фахівчиня з реабілітації

У черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» поговоримо про психологічну реабілітацію звільнених в’язнів та про особливості спілкування з ними

Програму ведуть сестра Олега Сенцова Наталя Каплан та брат Євгена Панова Ігор Котелянець.

Нагадаємо, що 7 вересня і Олег Сенцов, і Євген Панов разом з деякими іншими політв’язнями та 24-ма моряками, було звільнено з російських в’язниць.

Гостя студії – психологиня Наталя Зарецька.

Наталя Зарецька – психологиня, завідувачка відділу забезпечення діяльності Уповноваженого президента з реабілітації учасників бойових дій. Опікується процесом реабілітації звільнених полонених.  

Ігор Котелянець: Як правильно комунікувати зараз з тими військовополоненими і політичними в’язнями, яких було звільнено? Мені здається, що вони трохи розгублені.

Наталя Зарецька: Яка особливість наших друзів, які зараз повернулися? Полон – взагалі дуже специфічна штука, це один з найнеприродніших станів для людини. Людина за визначенням народжується вільною, а полон – це становище, коли за визначенням людина повністю контрольована ззовні. І це обмеження свободи, це обмеження приймати самостійно певні рішення — це є дуже великий психологічний тиск, який відбувається постійно 24/7 стільки днів, скільки людина перебуває в полоні.

Єдиний спосіб вижити в полоні – це якоюсь мірою адаптуватися до тих обставин, в яких опинилася людина. Якщо людина не адаптується, вона не виживає. Якщо людина вижила в полоні, вона тією чи іншою мірою адаптувалася.

Що відбувається, коли людина звільняється? Людина тривалий час жила під тиском, і її стан після звільнення – це стан глибоководного водолаза, якого піднімають на поверхню. І все відбувається в залежності від того, як ми його піднімаємо. Якщо ми його піднімаємо стрімко, в нього виникає кесонна хвороба, яка може вплинути і на психіку, в тому числі. Після полону вихід в соціум, вихід в контакти, вихід в інформаційний простір чим більш швидкий, тим більше несе ризики. Адже, з одного боку, зникає те навантаження, яке було, натомість вони опиняються під іншим тиском – під тиском медіа, під тиском соціуму, і під тиском інформації.

Ігор Котелянець: І та ситуація, яка зараз відбувається біля «Феофанії», де лікують політв’язнів і моряків, коли журналісти чатують під лікарнею, заходять на територію, в очікуванні спілкування з хлопцями, — це прямий ризик для їх здоров’я. Певною мірою, це агресивні дії, тому що від них чогось вимагають, якихось пояснень, якихось заяв.

Наталя Каплан: Ко мне даже домой приезжали, между прочим.

Наталя Зарецька: Це втручання в особистий простір, маєте право викликати поліцію.

Наталя Каплан: Как защитить себя тем освобожденным, которые не могут жестко ответить?

Наталя Зарецька: Насправді, в кожного свій досвід полону, і кожному після звільнення треба відновити різні групи психологічних м’язів. І для того, щоб зрозуміти, як саме конкретній людині поводитися і протидіяти медіа, має бути складова комплексу пост ізоляційних заходів. Що вони собою являють? В нас є в суспільстві упередження до полону. Що відбувається зараз? Нас із однієї крайнощі кинулися в іншу: раніше за часів Радянського Союзу полонений дорівнював зраднику, а зараз в нас полонений за визначенням герой. Чому в Радянському Союзі була така упередженість до полону? Людина, яка перебуває в ізоляції, людина, яка кожного дня розуміє, що її життя може закінчитися і вона на це ніяк не може вплинути, буде наважуватися переоцінити всі установки, які вона отримала до цього, в тому числі і ті установки, які до цього формувалися Комуністичною партією і так далі. Тобто люди, які пройшли полон, особливо під час Другої світової війни, повернулися з іншою системою цінностей і критичним самостійним мисленням. Як можна ізолювати цю людину від оточуючих, адже критично мисляча людина буде за визначенням впливати на оточуючих, просто поруч знаходячись з цією людиною? Поставити на них штамп – полонений-зрадник. Що відбувається в більшості сучасних армій світу? Людина, яка пройшла полон – це надзвичайно сильний кадр, він вже за визначенням експерт з виживання. Якщо його послухати, якщо він наважиться розповісти, цьому можна надалі вчити військових, вони тоді будуть краще виживати. Його досвід є неоціненний, і якщо він може свій людський досвід сприймати як ресурс, вона є сильнішою, потужнішою і перспективнішою за всіх своїх колег по полку.

А тепер візьмемо категорію політичних в’язнів. Це люди, які насправді попали за ідею, за свої переконання. Вони мають совість, розуміння, що відбувається, мають ціннічні орієнтири та чітко сформовану систему пріоритетів, за які він навіть готовий позбутися такого необхідного компоненту як свобода. Тому люди, як повертаються з таким досвідом – це арматура нашого суспільства.

Які є ризики в цій ситуації? Яка б людина не була потужна, в неї є своя психіка і вона потребує розвантаження. Тому от в цей післяізоляційний період, коли людина тільки повернулася, їй треба дати період адаптуватися, поступово увійти в соціум.

Ігор Котелянець: Скільки за часом?

Наталя Зарецька: В кожного індивідуальний. Для якоїсь людини – це три дні, в когось це три тижні, хтось потребує і трьох місяців. Це не означає, що він в цей час ні з ким не спілкується, це не значить, що його треба запхати в іншу ізоляцію. Це значить, що він буде дозовано, відповідно до свого стану, вибирати, з ким він спілкується, коли він спілкується, як він спілкується.

Для журналістів, які чатують перед «Феофанією», я можу сказати, що вони роблять і як вони сприймаються. Дивіться, полонений був в камері, в нього був якийсь його наглядач, який за ним наглядав, був конвоїр, який його переводив. Людина в цьому перебувала багато років, він у сні розуміє, що до нього може зайти конвоїр, слідчий, наглядач, допитувач – стороння ворожа особа. І тепер він потрапляє в палату лікарні, за ним бігають журналісти, і вони дуже схожі на наглядачів, які його чатують. Журналісти просять ефірів, ставлячи питання. То скажіть тоді, а чим вони від слідчих відрізняються? І він мусить їм віддати питання, тому що їм потрібно тут і зараз. Тобто вся медіа-спільнота, яка зараз прокачала ці дні, на підсвідомості звільнених умовно прирівнялася до слідчих, з чим я медіа-спільноту щиро вітаю.

• Вся медіа-спільнота, яка зараз прокачала ці дні, на підсвідомості звільнених умовно прирівнялася до слідчих, з чим я медіа-спільноту щиро вітаю

Наталя Каплан: Сейчас на освобождённых стоит штамп – герой. Что с этим делать? Ведь человек имеет право на ошибку, человек имеет право не соглашаться с мнением общества, и человек не хотел быть героем. Так вышло, и вот из него слепили героя, и это же тоже сильный груз и ответственность.  

Наталя Зарецька: Тут дві складові. З психологічної точки зору героїзація звільнених з полону – це одна з форм стигматизації. А стигматизація – це неупереджене необ’єктивне ставлення, яке не відповідає реаліям. Тобто з психологічної точки зору говорити, що всі полонені і звільнені з полону – це герої, це те саме, що говорити, що всі вони зрадники. Не всі вони зрадники і не всі вони герої.

• Олег зараз може бути об’єктивним прикладом, моральним орієнтиром для всіх тих людей, для кого незалежність країни – не порожній звук. Але це його ніяк не зобов’язує бути іконою. Він нікому нічого не винен

Разом з тим, є так складова, що є героїзація, яка просто йде на запит суспільства, коли є об’єктивне визнання і розуміння сили духу людини. І я думаю, що як раз під цю категорію підпадає випадок Олега Сенцова. В нього є чітка система цінностей, він чітко розуміє, що його місію не завершено, він намагається зараз розібратися, якою мірою змінилася країна. Олег зараз може бути об’єктивним прикладом, моральним орієнтиром для всіх тих людей, для кого незалежність країни – не порожній звук. Але це його ніяк не зобов’язує бути іконою. Він нікому нічого не винен.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.