Фото: europrojects.org.ua
Після впровадження карантину вчителям довелося швидко переходити в онлайн режим. Хтось започаткував класні та шкільні чати, хтось — почав записувати відео, хтось — навчився проводити онлайн уроки. Єдиного стандарту онлайн-освіти в Україні немає, тож кожна школа, а інколи і кожен вчитель обирає для себе свій формат.
«Ми граємо гамку до мажор, 3 октавки догори, пильнуєш за рівністю звуку і аплікатури. Добре? – Так. Грає», — так у Данили проходить урок музики. Онлайн. Вчителька — Наталя Хомицька — у телефоні. Просить, щоб його поставили якнайзручніше.
«З плюсів, єдине, що я помітила таку річ, що коли ти ставиш телефон справа і гарно бачиш клавіатуру, і дитина також туди дивиться, я можу бачити під гарним ракурсом позицію руки», — говорить вчителька.
Біля інструменту — учень третього класу Данило Семенюк. Він вправно грає гами та уважно слухає поради вчительки. Через месенджер у соціальній мережі.
«Я сідаю, дзвоню вчителю. Вчитель відповідає, і ми починаємо урок», — розповідає хлопець.
Так вже місяць хлопчик опановує фортепіано. Пані Наталя зізнається: не очікувала, що доведеться пояснювати таку складну науку онлайн. Жаліється: не вистачає тактильного контакту, адже вчителька хіба може побачити та почути помилки. Тож учневі самому доводиться робити те, що раніше виправляла Наталя Хомицька:
«Вимагає більшої самостійності така робота, оскільки дитина бере в руки олівець і певні мої позначки повинна сама зробити в нотках».
Така дистанційна робота забирає багато сил, розповідає пані Наталя. Біля екрана телефону вона тепер проводить по 5 годин на добу. Треба уважно формулювати завдання, чітко пояснювати ті нюанси, які раніше можна було просто показати або виправити. Тож урок затягується.
«Якщо я працювала раніше 45 хвилин, дещо встигала зробити, то тепер я мушу займатися годину, і тоді я роблю те саме, що раніше робила за 45 хвилин», — зауважує вчителька.
Тим часом в Одесі почали викладати онлайн рукоділля.
«Коли в нас вже готова основа кошика зі стоєчками, ми можемо починати плести перехід від дна кошику до стінок. Будемо плести у техніці мотузка у 3 прути», — так вчителька рукоділля Ганна Нога пояснює учням 9 класу школи «Ступені», як само треба плести кошик.
Пані Ганна розповідає: відважилася на таке дистанційне викладання лише тому, що розуміє: суцільне інтелектуальне навантаження шкодить дітям.
«У такій стресовій ситуації на карантині, коли діти обмежені у русі, у можливості спілкуватися та лінь починає процвітати, я думаю, що їм дуже корисно попрацювати руками та відволіктися від інтелектуальної діяльності. І для того, щоб вони якось могли відволікатися від всіх завдань, що вони отримують онлайн з основних предметів, я вирішила провести такий експеримент і зробити для них онлайн уроки з лозоплетіння», — говорить Ганна.
У школі, де викладає Ганна Нога, використовують традиційні засоби навчання. Тут немає інтерактивних дошок чи планшетів. Але на дистанційне навчання всі вчителі перейшли протягом весняних канікул. Пані Ганна розповідає, це стало викликом для неї:
«Більше часу та зусиль йде на підготовку все ж таки уроків онлайн, тому ще це нова сфера, і я такого не робила, і більшість вчителів такого не робили. Це зовсім інший урок».
Окрім уроків, які вчителька викладає у курсі Гугл класу, є ще і онлайн консультації двічі на тиждень. Пані Ганна розповідає: по той бік екрану часто з’являються батьки учнів — теж долучаються до уроку. Щоправда, результат за такого навчання виходить у кожного свій.
«Це творчий процес, і коли очікуєш, що у всіх вийде за взірцем однакові кошики, то це зовсім не так. Кожний сприймає і відчуває по-різному, і у кожного кошик різного розміру і навіть різної форми. У когось пряміші стінки, у когось більш круглі. Хтось захотів зробити ювелірну роботу, мініатюрний кошик, це завжди неочікуваний результат і це завжди цікаво», — говорить Ганна Нога.
Якщо рукоділля та музику викладають зараз онлайн далеко не в кожній школі, то класичним вчителям довелося перепрофілюватися дуже швидко. Традиційний урок довелося змінювати, а нові технології — опановувати на канікулах. Серед таких — класна керівниця 7 класу вальдорфської школи «Ступені» Наталя Васянович. Розповідає: ніколи не вела уроків онлайн, проте тепер 3 години на день навчає дітей за допомогою Zoom.
«Урок-зустріч, урок офлайн — це, звичайно, зовсім інше. Коли ти бачиш обличчя дітей, коли є постійний контакт, коли ти відчуваєш відношення, атмосферу, їх стан, самопочуття — це завжди більш душевно, звичайно, ніж онлайн. Але онлайн можна також зробити дуже непогані уроки», — говорить Васянович.
Головна задача таких уроків, на думку пані Наталі, не просто викласти сухі знання, а зацікавити учнів, дати їм зворотний зв’язок. Бо навчання за суцільними підручниками не дає дитині поштовху для розвитку, а просто перетворює життя на суцільне виконання вправ, стверджує Наталя Васянович.
«Онлайн уроки дуже потрібні. Тому що, як би це не було, це зустріч вчителя і учнів більш жива, ніж просто виконання завдань через вайбер або за допомогою підручника. Живі уроки оживляють дітей. Все ж таки через ці уроки можна зацікавити, можна передати матеріал так, щоб зацікавити дитину, щоб вона шукала відповіді на свої питання, щоб вона сприймала матеріал живіше, ніж просто відпрацювання через виконання якихось вправ чи вивчення правил»
Аби діти не втрачали інтерес до навчання, довелося попрацювати вчителю Пані Наталя продумала розклад та форму занять, навчилася сама та навчила дітей користуватися Гугл класом та Zoom та навіть створила реальну дошку у себе вдома — з мольберту та аркушів паперу. Вчителька каже — так зручніше пояснювати матеріал, ніж за допомогою віртуальної дошки:
«Як класний вчитель, я продумала розклад таким чином, щоб онлайн уроки чергувалися з перервами, з видихами, з самостійною роботою. Діти проводять тричі на день онлайн уроки з вчителями і у них є час на самостійну роботу, на виконання завдань».
Попри оптимізм, всі вчителі зазначають: роботи побільшало, а от чи стануть у пригоді знання, отримані під час карантину — ще питання. До того ж, від такого «сумісництва» віртуальної реальності та роботи вчителя страждають перш за все родини вчителів. Адже життя часто перетворюється на суцільний урок, ділиться Наталя Васянович:
«У моєму особистому житті є теж дочка, вона вчиться у 3 класі, і мені треба одночасно допомагати їй, піклуватися про її навчання, допомагати їй у якихось роботах, завданнях. І при цьому не втрачати зв’язок зі своїм класом, вести уроки у своєму класі».
Попри всі плюси, Наталя Васянович визнає: звичайні уроки ефективніші за онлайн. Не може спрогнозувати результати своєї роботи і Ганна Нога. Тому доводиться лише пояснювати там, де можна було допомогти та щось виправити за лічені хвилини.
«На жаль, ми не можемо зустрітися, я не можу руками показати виріб, як виправити, але поки що так», — говорить вчителька.
Не готова переходити остаточно в онлайн і Наталя Хомицька, адже в її предметі живий зв’язок з учнем дуже важливий.
«Не можу сказати, що це може замінити… Може замінити частково звичайний урок, але щоб він був кращим — сумніваюся».
Судячи з останнього наказу МОН, цього навчального року вчителі вже не побачать своїх учнів за партами. Тож онлайн уроки доведеться опанувати всім.
А поки вчителі мізкують над тим, як зробити це краще, Данило Семенюк розучує нові твори і потайки виглядає у вікно, бо вже мріє повернутися до школи.
«Там є мої друзі. Я хочу з ними привітатися, погратися. Все одно дома сидіти важко і займатися важко».
Юлія Афанасьєва, Ганна Шкряда, Одеса, Львів, Громадське радіо