Руйнування в Авдіївці/Фото: Яніна Львутина
Ми заїжджаємо до Авдіївки, за яку зараз точаться важкі бої. Росіяни намагаються оточити місто, щоб перерізати українським військовим шляхи постачання боєприпасів та продуктів. Також вони хочуть взяти Авдіївку під вогневий контроль. Таким чином окупанти прагнуть хоч якоїсь перемоги після поразок у Кліщіївці та Андріївці.
Також ця тактика відволікає українських військовослужбовців від подальшого просування біля Бахмута. Теоретичне оточення Авдіївки дає окупантам можливість контролювати панівні висоти та просуватися далі до Покровська. Але їм це не вдається, каже український танкіст Едуард:
«Чуємо вибухи, кулемети працюють, окупанти, може, і намагаються щось зробити, але в них це не виходить. Слава Богу».
Ми заходимо в гості до українських танкістів. На плиті гріється чайник, військовослужбовці посміхаються та запрошують на каву. Але одразу попереджають: обстановка тут дуже мінлива, у будь-який час можна почути гуркіт, а з неба полетять російські боєприпаси. Тож командир танкістів Олександр одразу показує, де потрібно ховатися.
— Напрямок дуже важкий. Зараз ніби здається, що тихо. Хлопці у мене молодці — 50-60 метрів проїжджали: дуло опускали в окоп. Я з ними теж брав участь. Хлопці молодці.
— А це зараз тихо?
— Зараз тиша. А бувають такі виїзди, що маму згадуєш.
Командир танкового підрозділу 53 окремої механізованої бригади Збройних сил України Олександр каже: військові докладають максимум зусиль, щоби втримати позиції.
«Кожен командир приймає своє рішення. Зрозуміло, що є цілі, які потрібно знищити. А так хлопці самі навіть піхоту підвозять. Беруть, на танк саджають і — вперед. Противник боїться. Він думає, що тут або обколоті, або наркомани, або не знаю хто. А вони безстрашні. Танки витягують, піхоту підвозять, прям приїжджають до окопу. Такі мої хлопці. Кожної секунди може сигнал надійти. Стрибнув і поїхав. Тут нема такого: «Я боюся».
Олександрові 47 років. Він закінчив Харківське танкове училище. До повномасштабного вторгнення служив у тилу. За півтора роки за його плечима — позиції під Вугледаром, Бахмутом, а тепер — Авдіївкою.
«У нас по два екіпажи виходить і постійно одне одного підтримуємо. Борони боже, якась халепа — витягуємо. І у Бахмуті важко було, і у Вугледарі, і тут», — говорить Олександр.
Андрій — механік-водій. Показує нам танк, на якому працює — це Т-64. На ньому боєць разом зі своїм командиром Олександром пройшов не один бій.
«Отримуємо команду, коли йде противник. Виїжджаємо та зупиняємо техніку противника або групу піхоти. Залежить від того, яка задача. Буває, прямо туди заїжджаємо. Прямо у бліндажі. І таке буває. Бо буває, як закопається, дістати — просто ніяк. Тобто там чотири шари колод. Лази з задніх сторін, що не обійти, бо мінні поля. І доводиться заходити і закопувати там», — пояснює військовий.
Слухайте також: В Авдіївку вже не завозять гуманітарну допомогу, але у місті є резерв — Барабаш
Біля Андрія постійно крутиться собака Аліса. Її він знайшов вже тут, в Авдіївці. Вона постійно чекає його повернення з чергового бойового завдання.
— Оце виїжджаєш, а вона чекає, поки не приїду. Звичка у неї якась. Вона під уламками не бігає, адже знає, що ракети летять, і раніше часу спускається у підвал і сидить у кутку.
— Тобто, по ній можна орієнтуватися?
— Так, по ній можна, як то кажуть, «рубати фішку», що час іти.
Друга хвиля штурмів Авдіївки не менш потужна, ніж перша, що тривала з 10 по 11 жовтня, говорять військові. Інтенсивність бойових дій вплинула і на евакуацію місцевих. Наразі вони відмовляються виїжджати через страх потрапити під обстріли під час евакуації. За інформацією місцевої адміністрації, в місті залишається приблизно 1600 цивільних.
Яніна Львутіна, Авдіївка, Громадське радіо