Правозащитники объяснили крымчанам, как опротестовать скандальное постановление Нацбанка, дискриминирующего жителей полуострова «по прописке»
Украинский Хельсинский союз по правам человека разместил образец искового заявления в НБУ по поводу дискриминационного постановления № 669, которое ограничивает крымчан в возможности пользоваться основными банковскими услугами: открытие счетов, обмен валюты, осуществление выплат и т.д.
Как сообщало Громадське радио, НБУ постановлением №699, в том числе, запретил на территории материковой Украины кредитные и депозитные операции в российских рублях, обязал украинские банки закрыть счета юридических лиц в Крыму, открытые до того, как Крым был признан «свободной экономической зоной».
В свою очередь, юристы заявили, что Закон о свободной экономической зоне в Крыму и постановление Нацбанка о признании крымчан нерезидентами —дискриминация граждан по «крымской прописке».
Правозащитники подали в суд на Нацбанк Украины с требованием отменить постановление как незаконное.
По словам юристки Ольги Скрипник, само постановление является жестким ограничением экономических прав крымчан. В первом пункте постановления говорится, что все жители, имеющие крымскую прописку, становятся нерезидентами Украины.
|
| Окружний адміністративний суд міста Києва
01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корп. 1 |
| Позивач:
Позивач:
| Іванов Іван Іванович
(адреса) м.Київ, вул. М.Гречка, буд. 15 кв. 4 тел.: _______________________
(якщо від юридичної особи) Товариство з обмеженою відповідальністю…
(адреса) г.Севастополь, вул. Лениа, 17 тел.: _______________________ |
| Відповідач: | Національний банк України
01601, Київ, вул. Інститутська, 9 тел.: +38(044)253-01-80 |
ПОЗОВНА ЗАЯВА
про визнання недійсною
постанови Правління НБУ
від 03 листопада 2014 року. No. 699
«Про застосування окремих норм
валютного законодавства під
час режиму тимчасової окупації
на території вільної економічної
зони «Крим»
Постановою Правління Національного банку України № 699 від 3 листопада 2014 року «Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони «Крим» встановлено низку обмежень прав осіб, які мають реєстрацію місця проживання на території АР Крим та м. Севастополя, котрі не ґрунтуються на законі (тобто, є такими, що ухвалені з перевищенням повноважень) та є дискримінаційними.
Зокрема, пунктом 1 (абз. 2) оскаржуваної постанови передбачено, що для цілей застосування нормативно-правових актів Національного банку України особа, місцезнаходження якої (зареєстрована/постійно проживає) на території вільної економічної зони “Крим” (далі – суб’єкт Криму), прирівнюється до нерезидента (за інвестиційними операціями – до іноземного інвестора).
Пунктом 2 (абз. 3) Постанови, зокрема, передбачено, що резиденти здійснюють перекази в іноземній валюті та гривні на користь суб’єктів Криму з метою оплати зобов’язань, пов’язаних з розташованим на території Криму майном (крім цінних паперів), що було набуте цими резидентами до набрання чинності Законом.
Відповідно до п. 6 Постанови банкам України наказано зупинити здійснення операцій за відкритими до набрання чинності Законом рахунками юридичних осіб, місцезнаходження яких на території ВЕЗ “Крим”, та вжити заходів щодо закриття таких рахунків.
Відповідно до п. 7 Постанови переміщення готівкових російських рублів через адміністративний кордон ВЕЗ “Крим” забороняється, за винятком їх переміщення фізичними особами в сумі, що не перевищує в еквіваленті 10 000 гривень, за умови усного декларування посадовій особі митниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; (…)
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); (…)
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками (…) місця проживання (…) або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України (далі — тимчасово окупована територія) є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Відповідно до ст. 18 цього Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Згідно зі ст. 4 передбачено можливість встановлення особливого правового режиму лише на тимчасово окупованій території або щодо забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. Законодавством України не передбачено можливості встановлення особливого правового режиму реалізації прав кримчан на материковій частині України.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання — житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово. Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до ч. 6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов’язковим урахуванням принципу недискримінації. З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Результати антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів підлягають обов’язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акта. Обов’язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, акти Президента України, інші нормативно-правові акти, що розробляються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»дискримінація — ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками (…) місця проживання (…) або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі — певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Законом України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» Національному банку України надано лише такі повноваження:
· визначення особливостей режиму платежів з території ВЕЗ «Крим» на іншу територію України чи з іншої території України на територію ВЕЗ «Крим» (п. 9.1 ст. 9 Закону);
· встановлення суми готівкових коштів або банківських металів, яку фізичні особи мають право ввезти на територію ВЕЗ «Крим» або вивезти з неї на іншу територію України (п. 9.2 ст. 9 Закону);
· встановлення особливого порядку ввезення на територію України готівкової валюти держави-окупанта через інші ділянки державного кордону України та/або особливого порядок обміну валюти держави-окупанта на гривню на іншій території України, обмеження чи заборона такого обміну на строк тимчасової окупації (підпункт 4 п. 12.8 ст. 12 Закону).
Таким чином, НБУ був уповноважений встановити лише особливий порядок платежів між тимчасово окупованою територією та материковою частиною України, переміщення між ними готівкових валютних цінностей, а також особливий режим використання російського рубля в Україні.
НБУ не був уповноважений ухвалювати рішення, які обмежували б право громадян України, місце проживання яких зареєстровано у Криму, на обмін валюти, здійснення або отримання платежів, закриття банківських рахунків юридичних осіб, тощо.
Позивачі звертають увагу суду на те, що шляхом віднесення кримчан до нерезидентів на підставі оскаржуваної постанови фактично було внесено зміни до переважної більшості нормативних актів НБУ, які визначають особливості здійснення операцій нерезидентами, внаслідок чого безпідставно розширено коло осіб, на яких поширюються ці особливі правила.
Наприклад, відповідно до п. 9-10 Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.12.2002 року № 502 та зареєстрованої в міністерстві юстиції України 14.01.2003 року № 21/7342 купівля нерезидентами іноземної валюти можлива лише в порядку зворотного обміну та за умови пред’явлення ними довідки-certificate за формою № 377.
Таким чином, оскаржуваною постановою громадяни України, місце проживання яких зареєстровано у Криму, фактично позбавлені права купувати іноземну валюту. Але це є не єдиним обмеженням. Обмеження стосуються також порядку відкриття банківських рахунків, здійснення платежів, тощо.
Оскаржуваною постановою для значної групи осіб-громадян України встановлено правила, які призвели до обмеження їх прав, і таке обмеження є дискримінаційним. Хоча НБУ і був уповноважений визначати певні особливі правила щодо Криму, проте, за змістом законів України такі правила могли стосуватися, лише порядку проведення операцій на певній території, але аж ніяк не наділяли НБУ правом встановлювати особливі правила для окремих груп осіб.
Позивачі також стверджують, що зазначена постанова не проходила антидискримінаційну експертизу, внаслідок чого вона взагалі не могла бути ухвалена як нормативний акт.
Більше того, наслідки у вигляді зупинення операцій та закриття банківських рахунків юридичних осібвзагалі становлять порушення права власності. Через такі можливі дії порушується право цих юридичних осіб на розпорядження належним їм майном, а також стає невизначеною доля грошових коштів, які накопичені на таких рахунках.
Позивачі також звертають увагу суду, що встановлення НБУ обмежень щодо переміщення російських рублів через адміністративний кордон за відсутності обмеження щодо інших пунктів пропуску є дискримінаційним. Фактично, особи, які перебувають на території Криму, під загрозою притягнення до адміністративної відповідальності за порушення порядку перетину адміністративного кордону, не можуть покинути цю територію інакше, аніж через адміністративний кордон з материковою частиною. Проте, зараз єдиним засобом платежу на території Криму є російський рубль. Таким чином, обмеження стосується лише осіб, які перебувають у Криму. Однак аналогічної заборони не встановлено щодо будь-яких інших осіб, які ввозять готівкові рублі через інші ділянки кордону.
Таким чином, оскаржувана постанова підлягає визнанню недійсною в частині, якою передбачено встановлення обмежень або привілеїв за ознакою місця проживання (перебування/реєстрації місця проживання) — а це переважна частина оскаржуваного документу.
При цьому оскаржувана постанова безпосередньо зачіпає права та охоронювані законом інтереси осіб.
Перш за все, ТОВ «Эдельвейс» зареєтроване у м. Севастополі та має банківські рахунки у банківських установах України. Оскаржувана постанова позбавляє цього позивача права на розпорядження його коштами на банківських рахунках. Позивач стверджує, що в цій частині постанова суперечить зобов’язаням України за ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Інші позивачі є фізичними особами, які мають реєстрацію на території АР Крим або м. Севастополя, постійно проживають у м. Києві або тимчасово приїхали до Києва та час від часу виїжджає на материкову частину України.
У позивачів які є фізичними особами залишилися родичі у Криму та Севастополі. При цьому позивачі час від часу вимушені їздити до Криму, для чого їм потрібна іноземна валюта — російські рублі. Окрім того, вони також час від часу бувають за кордоном і також потребують придбання іноземної валюти. Не останнім за умов високого рівня інфляції та стрімкого зростання курсу долара є також використання іноземної валюти в якості засобу збереження заощаджень. Однак позивачі позбавлені можливості придбати будь-яку іноземну валюту. Таким чином, оскаржувана постанова створює перешкоди позивачам в реалізації їх прав.
Позивач Іванов І.І. також є суб’єктом підприємницької діяльності. Однак оскаржуваною постановою введено обмеження на здійснення розрахунків між ними та іншими суб’єктами, які зареєстровані на материковій частині України. Фактично, позивачів визнали людьми другого сорту, які позбавлені багатьох прав, котрими вільно можуть користуватися інші громадяни України. Це завдає їм моральних страждань і фактично позбавляє їх можливості вести підприємницьку діяльність
Більше того, позивачі зіштовхнулися й з реальними проблемами у зв’язку з зазначеним рішенням НБУ (описати реальні факти, з якими зіткнувся заявник)
Згідно зі ст. 2 КАСУ, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Як вбачається з положень ч.2 ст. 171 КАСУ, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
***
На підставі вищевикладеного , керуючись ст . 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст.ст. 5, 9, 12 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», згідно до ст. 2, 6, 171 КАСУ
ПРОШУ:
1. Визнати протиправними та такими, що становлять дискримінацію за ознакою місця проживання/реєстрації/місця знаходження, дії Національного банку України щодо встановлення обмежень в реалізації фізичними та юридичними особами, які знаходяться (зареєстровані/постійно проживають) на території вільної економічної зони “Крим”, права на здійснення банківських операцій та обміну валюти.
2. Визнати противправною та скасувати Постанову Правління Національного банку України № 699 від 3 листопада 2014 року «Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони «Крим» в такій частині:
◦ пункти 1, 6, 7 — в цілому;
◦ абз. 3 пункту 2.
3. Покласти всі судові витрати на відповідача.
Додатки:
(1). Копія позовної заяви з додатками для відповідача.
(2). Квитанція про сплату судового збору.
(3). Копія оскаржуваної постанови.
(4). Копія паспорта заявника
(5). Копія документа, який підтверджує статус ФОП
(6). Копія свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ “Эдельвейс”.
Позивач (підпис)
«…………» _____________ 2014 р.
