Професор Луганського університету Ілля Кононов у програмі «Чайник» Олександра Михельсона на цифрах розповів, як ставляться одне до одного Галичина й Донбас, які помилки «революційного» Києва та дії донбаських еліт призвели до війни, і що можна зробити, аби це більше не повторилося.
Олександр Михельсон:
Ким вони бачать один одного — галичани донеччан і навпаки?
Ілля Кононов:
В цілому так, це вже третє опитування в межах дослідження відносин між Донбасом та Галичиною, яке ми почали проводити ще з 2005 року. Чому ми це робимо? Після першого майдану ця проблема стала як раз очевидна і я звернувся до своєї колеги – Світлани Щудло з пропозицією провести подібне дослідження, тому що стало зрозуміло, що це надзвичайно важливо для розвитку України.
І ми тоді провели пілотажне дослідження, просте, для розробки інструментарію і отримання лише перших даних, їздили ми тоді в Луганськ та Дрогобичі. Проблема полягала у тому, щоб зробити зондаж регіональних спільнот. Нам це вдалося, потів у нас відбулася спільна конференція, на яку ми запросили людей з Івано-Франківська, Львова, вийшли матеріали, вони отримали певний розголос в науковому середовищі. В 2007 ми повторили опитування у Львові, Дрогобичі і селах Львівської області, у Луганську, місті Стаханові, а потім знову конференція.
Цього року ми мали завершувати цей проект, це третє опитування і ми мали почати 1 вересня, але у країні почала розгортатись суспільна криза, опитування ми провели тільки в кінці травня, на початку червня, якщо б почали пізніше — на Донбасі ми нічого не змогли б отримати.
Чому Донбас і Галичина? Справа не в тому, що є якийсь менталітет, регіональні спільноти існують в межах певної регіональної системи,а в межах цієї системи існують зв’язки між цими спільнотами. Регіон у нас часто розуміють як область — і це не вірно. Регіони — це не адміністративне утворення, воно виникає природним шляхом. Вони складаються в процесі історичного розвитку і являються субнаціональними одиницями.
Кожна нація розпадається на ряд цих одиниць, котрі прив’язані до тих чи інших територій. В Україні 24 області, але регіонів менше, десь 10-11, не більше. Існують різні відносини між регіонами, де виникають різні за формуванням проекти формування нації, наш приклад – це полярні відносини між регіонами, в Донбас і- це проект співгромадянства.
В Донбасі не важливо якої ти етнічної приналежності, вихідцям західної України це важко зрозуміти. У кожного мешканця Донбасу, у якого хоча б три покоління там прожило, обов’язково є представники і українців , і росіян, і білорусів. Донбас має дуже специфічну етнічну структуру, левова частка належить східним слов’янам, які створюють етнічно домінуючу коаліцію. Це привело до того, що у Донбасі міжетнічна толерантність значно вища чим в будь-якому іншому регіоні країни.
В Галичині — склався проект етнонації. Тобто є етнічна більшість, вона є основою держави, державотворцем, а всі інші хто там живе – національні меншини. Вони мусять розуміти своє «місце» та орієнтуватись на встановлені правила. Я не скажу, що так склалось тільки в Україні, в Європі є також такі проекти.
В умовах суспільних криз, Донбас і Галичина займають різні позиції в суспільному просторі і саме вони стають центрами тяжіння, вони, а не Київ. За центр України, як правило іде боротьба, хто його перетягне. І я вважаю, що якщо б виникла коаліція між Донбасом та Галичиною, виникло б взаєморозуміння, то тоді справа будівництва України була б забезпечена.
