Политолог Алексей Гарань (НаУКМА) говорит о том, что в обществе в целом понизились культурные стандарты. Также обсуждаем с ним кулуарные отношения в правительстве, которые проявились вследствие публичного конфликта между Арсеном Аваковым и Михеилом Саакашвили. По словам политолога, сегодня сложилась непростая ситуация, когда президент и премьер принадлежат к разным партиям.
Алексей Гарань: Наше суспільство в цілому понизило культурні стандарти. Це почалося не зараз, мабуть, найбільше це хамство розквітло за часу попереднього президента Януковича. А зараз ми пожинаємо наслідки цього всього. Якщо в попередній Верховній Раді просто затикали рота опозиції, не давали нічого говорити, і вона змушена була вдаватись до якихось форм блокування трибуни. А зараз суспільство до цього звикло. Також ми зараз маємо свободу на телебаченні, коли всі говорять все, що завгодно, і добрим тоном вважається не стримуватись, а використовувати якраз досить вульгарні вирази. Безумовно, нам це треба долати.
Треба думати, якими звинуваченнями ми кидаємося, і якщо ми все ж звинувачуємо, то маємо це доводити. І це має відбуватися згідно до процедури. Саакашвілі кидався звинуваченнями щодо Авакова. Але і той робив так само, коли після трагічних подій 31 серпня він призначив винними одну з політичних сил. Можна не любити «Свободу» і критикувати, але, знову ж таки, є верховенство права.
Ирина Славинская: Які підводні течії в уряді стали помітними, коли відбулася ця перепалка?
Алексей Гарань: Ця перепалка є певним наслідком. Очевидно, що є суперечності. Вони закладені самою структурою влади, оскільки ми маємо ситуацію, коли президент і прем’єр належать до різних політичних сил. Це непроста ситуація. Президентові і прем’єру довго вдавалося підтримувати добрі стосунки. Але ми маємо коаліційний уряд, де є багато гравців, і це завжди призводить до тертя.
Звичайно, у випадку з Саакашвілі треба розуміти, що прем’єр-міністр, як і президент – твої безпосередні начальники. Якщо ти звинувачуєш когось в корупції, то маєш покласти ці докази на стіл, і якщо вони не розглядаються, на знак протесту залишити своє місце. Тому що інакше це виглядає, м’яко кажучи, трохи дивно. І мова йде не лише про цей випадок.