У студії Громадського радіо Марія Томак і Ольга Решетилова (Медійна ініціатива за права людини).
Тетяна Курманова: Нещодавно вийшло велике розслідування (я так розумію, це один із епізодів і воно ще буде продовжуватись) щодо кримських активістів, які зникли на півострові. Чому вирішили робити саме для російського видання, українським журналістам нецікаво?
Марія Томак: Не те, що було рішення зробити саме для російського видання — це була ідея, яка народилась в нас спільно з виданням «Грани». Російське-не російське — вони всі сидять в екзилі, в Росії заборонені. Для російської аудиторії буде проблематичніше побачити це розслідування, ніж якби воно було опубліковане на російських сайтах.
Ольга Решетилова: Але вже з відвідуваності сайту, на якому ми зробили це розслідування, бачимо, що росіяни таки читають. Російська версія читається, бачимо на сайті активне обговорення. Зрозуміло, що це якраз та частина, яка в принципі найбільше розуміє, що відбувається. Тим не менше, це важливо для росіян теж.
Тетяна Курманова: І для українців. Наприклад, я як кримчанка постійно чую закиди на кшталт: ви не протестували, нічого не було, Крим здали не тільки політики, але й ви — кримчани. Але ж я знаю, пам’ятаю, що це було не так. Ми пам’ятаємо вбивство та катування Решата Аметова, всіх зниклих. Скільки їх до речі?
Марія Томак: У нас не стояла задача промоніторити ситуацію щодо зниклих безвісти загалом. Думаю, з цим дуже добре справляється «Крим SOS». Ми хотіли дослідити конкретні кейси. Єдине, що ми зробили з узагальнення, — інфографіка щодо тих людей, які переслідувалися під час так званої «руской вєсни». Там і Решат Аметов, і ті зниклі безвісти, яких ми досліджували, і люди, які повернулися.
Але ми опублікували, і відразу після того, як ми зробили інфографіку, я згадала ще про кілька справ, просто в нас нема імен цих людей. Коли я активно працювала в ініціативі Євромайдан SOS, вони повідомляли, що в них були, м’яко кажучи, неприємності: з потягів знімали, катували. І сьогодні з’ясували про ще кілька справ.
Ольга Решетилова: Вже зараз надходить інформація про викрадення, які були — просто не до всіх справ дійшли на той момент руки правозахисників. Сьогодні ми спілкувалися щодо наступного кейсу, який ми досліджуємо. Це Євген Мельничук, який був двічі викрадений у Севастополі. У нього є впливові родичі на материку, які його викупили в останній момент. Він казав, що вже фактично прощався з життям, тому що в кімнату, де його катували, зайшов ФСБ-шник і сказав: «Что вы тут с ним играетесь? Давайте уже, кончайте». Фактично в останній момент його вдалося викупити, а разом з ним викрадали Дмитра Золота, який потім був учасником АТО. І Дмитра просто міліція злякалася: вони дуже сильно його побили, відвезли на швидку, він тікав зі швидкої, стрибав із другого поверху. Таким чином йому вдалося врятуватися.
Марія Томак: Можна сказати, ми присвячуємо цей проект кримському спротиву. Ми не сумнівалися в тому, що він був, але багато хто сумнівався: всі ці історії про «Крим без крові» і так далі. З кров’ю. Ще й з дуже великою. Це перший момент.
Другий момент: є закиди, що кримчани не відстоювали Крим. У мене велике питання щодо решти частини території України: наскільки вона активно відстоювала Крим, сприймала Крим своїм, тією територію, за яку треба боротися? Думаю, це питання філософське і наперед, але все одно, мені здається, недостатньо було.
Ольга Решетилова: Якраз поїхали відстоювати такі романтики як Іван Бондарець і Валерій Ващук, рівненчани. Це наш третій кейс, який ми видамо найближчим часом.
Марія Томак: Це справді історія романтиків, людей з Майдану, які їхали з настроєм: ми можемо перемогти, що такий громадський спротив може перемагати диктаторів і агресивно налаштовану сусідню державу. І вони стикнулися з чимось зовсім іншим. Вони хотіли їхати додому, але не встигли.
Тетяна Курманова: І в це вірив і Тимур Шаймарданов. Ми знаємо, як вони допомагали військовим, коли ми не могли додзвонитися до Міністерства, до людей, які повинні були б це робити, а робив це Тимур, який їздив з продуктами, з допомогою.
Марія Томак: Для нас особистість Тимура Шаймарданова стала відкриттям. В принципі, ми знаємо багато про Олега Сенцова: що він допомагав військовим, цивільним, з евакуацією допомагав. Але справа Олега на слуху. Тимур Шаймарданов абсолютно загубився в усьому цьому: і фізично, і з публічного простору. Хоча, за оцінкою волонтерів і активістів, вони з Сенцовим фактично 50 на 50 поділили відповідальність за допомогу. І Тимур це робив дуже самовіддано.
Тетяна Курманова: Нагадайте основні кроки вашого розслідування стосовно Тимура, що відбувалося і які у вас є версії причин його зникнення?
Ольга Решетилова: Ми розглядали різні версії, але основна версія, що він був справді активним і на виду на рівні з Олегом Сенцовим. У нас є питання вкінці, на які ми не знайшли для себе відповіді: чому по Тимуру і по Сейрану (його товаришу, який зник за кілька днів після нього, займався пошуками Тимура) не було такої самої справи, такого ж судилища.
Отже, що стосується версій, ми спілкувалися з одним розвідником, досі діючим, з яким тісно співпрацював Тимур. Розвідник казав, що Тимур дуже професійно це робив. Він займався такими речами, як, наприклад, підкуп російських військових. І добував інформацію таким чином, чого не робили українські спецслужби в Криму в принципі. Він сам добував гроші на це, сам це робив, організовував, передавав цю інформацію відповідним спецслужбам. Цей розвідник говорив про те, що Тимур заподіяв стільки шкоди окупантам, що вони навряд чи, на жаль, залишили б його в живих. Якщо б і залишили, запросили б за це дуже велику ціну. Тому основна версія — його діяльність, протидія окупації.
У нас є ще кілька версій, які ми розглядали. Можливо, якісь його бізнес-справи. Хоча мало хто в це, звичайно, вірить. І навіть ці бізнес-справи певним чином пов’язані з протидією приїжджим — ніби, якісь москвичі «наїжджали» на людину, яку він консультував. Ще одна версія досить конспірологічна — нібито, він мав інформацію, яким чином нова на той момент українська влада здавала Крим. Але в це не вірять його родичі, бо він був настільки патріотичним, що навіть якби в нього була така інформація, він би її не видавав у публічний простір.
Марія Томак: Бізнес-версії суперечить те (і ми про це пишемо), що фактично відразу після Тимура зникає Сейран. Вони абсолютно не були пов’язані, звісно, Сейран дуже активно займався пошуками Тимура, вони разом були в Українському народному домі, в групі, яка була прообразом підпілля там. І це один з аргументів на користь того, що це не пов’язано з бізнесом.
Ще одна версія, яку ми всерйоз не сприймаємо, але її активно просуває російське окупаційне слідство, про якісь релігійні речі. Тимур, за словами його колишньої дружини, в певний момент після їхнього розлучення прийняв іслам, до цього дуже свідомо підійшов. Дуже гарний привід, щоб пришити йому те, що він подався в бойовики ІДІЛ. Дуже зручно, але всі кажуть, що Тимур не є людиною, яка фанатично сповідує релігію. Павло Довбиш говорив, що жодного разу навіть не бачив, щоб він здійснював намаз.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.