«Громадське радіо»
Однак, як стверджують психологи, волонтери самі нерідко потребують такої допомоги.
За словами ініціаторки та керівниці Руху підтримки закарпатських військових Галини Ярцевої, нерідко волонтери «вигорають» – тобто втомлюються, втрачають інтерес до діяльності, інколи впадають в депресію. До прикладу, закарпатці не просто збирають кошти на потреби учасників АТО, а заробляють їх, щоразу придумовуючи різноманітні акції. Це забирає багато зусиль, часу та емоцій. Особливо, коли це стосується людей, які займаються волонтерством практично щодня.
«Якщо говорити про кількість акцій, які «Рух підтримки…» провів за останні 2 роки з гаком, то напевне більше сотні. Але чим вони були цікаві, це завжди були якісь креативні акції. Ми не ходимо, не просимо, не розставляємо скриньки. Тобто це гроші чесно зароблені кожним волонтером, який бере участь в акції. Який відривається від своїх дітей та йде-допомагає, який щось робить на продаж, допомагає щось пече, щось співає… там на кухні пряники пече. Ну, от таким чином ми заробляємо. Якщо я скажу, що «Рух підтримки закарпатських військових» нараховує понад півтисячі, то я стопроцентно не помилюсь. Думаю, їх є набагато більше. Є люди, які долучалися одноразово. То що тепер їх не ввважати волонтерами? Вважати. Є люди, які вже 2 роки тягнуть день в день і я знаю, що вони будуть перші, напишуть, що готові підтримати. Волонтери! Я бачу, якщо навіть десь трошки притихає робота там у Тячівському чи Іршавському районі, то як тільки на сході відбуваються якісь загострення, ці люди знову включаються в роботу. І вони ніколи її не полишають», – говорить Галина Ярцева.
Ольга Томашевська з Ужгорода – багатодітна мама. Вона – одна з тих, які уже два роки поспіль у будь-яку хвилину готові прийти на допомогу. Нерідко у акціях беруть участь четверо її дітей. Жінка розказує, що реакція людей буває дуже різною. Інколи – вкрай негативною, а це впливає на емоційний стан.
«Була різна реакція. І коли люди дійсно йдуть і кидаються цим, що ми роздавали про потреби… Хоча потреби були такі… насущні: труси, носки, вода, батарейки… І хочеш не хочеш, але ти впитуєш цей негатив. Тому, я думаю, що потрібна психологічна допомога, бо так чи інакше ми пропускаємо через себе біль, страждання і ті втрати, які ми мали й маємо…», – розповідає Ольга Томашевська.
Ольга стверджує, що їй пощастило, адже батьки розуміють її та підтримують. Десь допомагають з дітьми, десь – по господарству. Але, за словами волонтерки, найбільш важлива для неї моральна підтримка.
«Маю підтримку у батьків. Вони мене все життя підтримують, тому підтримують і в цьому. А з огляду на ті події, які відбуваються, то підтримують напевне зараз як ніколи. Серед друзів я не можу сказати, що аж така підтримка. Дехто ставиться до цього лояльно, дехто – нейтрально. Но я не можу сказати, що негативно. Але більше в такому контексті, що «це – твоя справа».
Галина Ярцева, керівник Руху підтримки закарпатських військових, теж відзначає, що підтримка родичів є надзвичайно важливою.
«Я дуже вдячна своїм родичам, що вони мені не заважають. Це перше. І друге: ми уже давно мого чоловіка прозвали «рабом волонтерів». Тому що як би він не бурчав, що би він не робив, але я знаю завжди, що він виручить і повезе машиною, і відправить посилки, і буде бурчати увесь цей час, але він прекрасно розуміє, що мусить допомагати. Це так само частка його внеску у цю справу».
Психолог Людмила Балецька пояснила «Громадському радіо», що волонтери стоять першими у списку категорій, які піддаються постійному стресуванню. А тому представникам Руху дійсно необхідна професійна допомога. Однак, на Закарпатті не існує центрів, які б могли її надавати на необхідному рівні та в повному обсязі.
«Волонтери обов’язково потребують психологічної допомоги. Вони дуже сильно вигорають, оскільки вони постійно зазнають повторного стресування. Волонтери – в першій категорії ризику. І так званий посттравматичний синдром навпаки – розтягується в часі, дає ще більше точкових таких, щоденних побутових травмувань психіці. На жаль, на Закарпатті сьогодні не існує професійної постійної базової допомоги, де було би акцентовано саме для допомоги волонтерським групам, волонтерським громадам. Існують якісь точкові ситуативні групи, де збираються вже психологи-волонтери, які можуть збирати тих волонтерів і просто допомагають собі. Власне, це є нормально на початку становлення такої психологічної допомоги, але це є ненормально, коли ми говоримо, що існує 2 роки війни…», – зазначила психолог.
Враховуючи необхідність фахової та повноцінної психологічної допомоги волонтерам, кілька закарпатських психологів говорять про об’єднання і спроби вирішити це питання. Однак поки що це тільки на рівні ідеї.