Чотири проблеми «простого виборця»

Учора таксист запитав мене, навіщо Марині Порошенко бути мером. Він думав, що перший номер списку партії балотується у мери.

А коли я показала свою обізнаність чи що, він поставив мені наступне епічне, я вважаю, запитання: «Якщо президент у команді Верещук, він піде працювати в мерію?»

Думаю, такої рендомної виборчої лотереї у нас не було ще на жодних виборах.

Ніхто не розуміє, хто ці люди і навіщо вони підморгують нам з білборда.

Написала максимально просвітницьки про чотири мучітєльних проблеми «простого виборця» і як їх подолати за допомогою простих запитань. Буду роздавати таксистам.

• 1. «Одна моя знайома хароша женщіна балотується від дуже нехарошої політсили. Але вона така хароша, я її знаю і буду за неї голосувать».

Ви можете порадіти за цю женщіну, але голосувати за неї не обов’язково. Бо вона може наївна, але може — і безпринципна.

Наприклад, вона може вірити, що як виграє, так зразу і почне робити добро. Або вона так довго була така хороша, що вирішила стати «як усі», бо їм можна, а їй ні? Або у неї є якісь невідомі вам інтереси, і вона з цими поганими робитиме все те погане, що вони робили і робитимуть і нічого її не мучить ночами.

Запитайте себе: які шанси, що одна хороша людина змінить усю нехорошу політсилу? Який вплив вона матиме? Чи знаєте ви про цю людину все, чи просто з нею знайомі?
Усі люди мають свої інтереси, але небагато з них має принципи і цінності.

Краще спробувати пошукати таких.

• 2. «Усі вони однакові».

Усі вони однакові, бо ви так думаєте, і обираєте кого попало або щоб поржати. Або і те, й інше.

Запитайте себе (це чесно треба відповідати, це ж собі, а не на передачі по радіо): чи заздрите ви тим, хто щось вкрав? Чи ви теж би крали на їхньому місці? Чи нормальна для Вас побутова корупція? Чи хочете ви опинитися на місці тих, кого так ненавидите і робити таке саме?

Якщо «так», вони і надалі будуть «всі однакові», вони крастимуть, а ви приречені на свою тиху ненависть. Бо ви їм треба раз на п’ять років для галочки. Але точно не для того, щоб поділитися вкраденим.

• 3. «Мені так нравицця цей кандидат. Такий сімпатічний мущіна».

Це може бути. Навіть дуже. Але:

а) цей симпатяжка — не ваш втрачений в младєнчістві син і не син маминої подруги,
б) він не обов’язково кращий за вашого бездарного супружника в розтягнутих спортивках, просто ваш супружник сидить ПЕРЕД тєліком, а цього причесали і показують ПО тєліку,
в) він не компенсує вам поганеньке особисте життя, якщо все зовсім погано, краще послухати «Молоду вовчицю».

Ці чоловіки (і жінки також) не мають вам подобатись, тим більше, їх не треба любити, ви ж не в РАЦС збираєтеся.

Ви маєте зрозуміти, що вони, як депутати чи міські голови, можуть вирішити на своєму рівні, з якою командою, за допомогою якого бачення, наскільки вони здатні говорити з людьми, бути прозорими, що великій частині заважало в усі попередні роки демонструвати єдність професіоналізму, досвіду, патріотизму, турботи, безпеки, справедливості чи що там ще написано на білбордах.

І досвід — це не лише ходити на ток-шоу.

Усе це не так і складно: це як найняти бригаду робити ремонт.

Ви ж не закохуєтесь у того мужика, що ставив унітаз, чи ту жінку, що клеїла шпалери. Зате ви запитуєте рекомендації знайомих про їхню роботу, хочете побачити її зразки.

І при цьому навіщось хочете любити владу. Замість того, щоб думати про якість встановлених унітазу і шпалер.

• 4. «Я нікого з них не знаю все одно».

Ой, це правда. Я теж не всіх.

Тому замість дивитись ютуб «блогера Ш.», є ще час почитати оце:

Там тицяєш пальцем на область і всі знаходяться. Хоч абзац біографії можна читнути наперед. Це так, як ви гуглите MARUV, Potap і Billie Eilish.

І от ви зайшли на сайт ЦВК, і читаєте. І бачите, що 45 народних депутатів балотується в мери і до місцевих рад. Є і цілий міністр.

У мери ще нехай. Цю мотивацію зрозуміти можна.

Але в депутати? Чого б це раптом добровільно понизити свій статус? Із міністра чи народного депутата опинитись в депутатах у Надвірній?

А коли ти їх питаєш про це на ефірі, вони відповідають, що «закон їм не забороняє». Ця відповідь означає, що вони не хочуть прямо сказати, що це для впізнаваності і підвищення рейтингу політсили, але Верховну Раду чи міністерство вони навряд чи покинуть.

А тим часом за їхніми спинами повилазять не знати хто.

Тому я б не голосувала за ці хитро..пі і тупуваті технології.

І бонус:

Якщо буде якесь «опитування» на дільниці, я б не стала відповідати на жодні запитання.

Я розумію, що ви напам’ять знаєте Будапештський меморандум, постійно обговорюєте вільні економічні зони на кухні і геть усе вивчили про медичний канабіс.

Але по-перше, це опитування — правовий брєд. По-друге, вірити в «почую кожного», ефект Кашпіровського і наперсточникам — це соромно.

По-третє, от що справді важливо для пізнання свого народу — знати, «яка ти станція метро».

Але президенту чомусь це нецікаво. Аж обідно.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS