«Манія величі», ксенофобія та сексизм — чи можна орендувати житло без стресу та приниження?

«Манія величі», ксенофобія та сексизм — чи можна орендувати житло без стресу та приниження?

«Чого ви всі претесь у столицю?» — читаю я у спільноті з пошуку житла на кшталт «без ріелторів» у соцмережі.

Зазвичай подібні запитання пишуть під оголошеннями, де людина вказує не дуже великий бюджет оренди. Так, люди можуть робити це вперше, бути з іншої області, і не розуміти особливостей ринку, але це не дає права принижувати когось або повчати. Я народилася і все життя прожила у Києві і мене особисто щоразу обурює цей великокняжий тон щодо людей, які просто шукають квартиру, і нічия справа, що вони роблять у столиці.

Здавалося б, якщо вам не підходить ця людина або у вас немає що їй запропонувати, можна просто йти далі, але звісно, феномен білого пальто та екзистенційної необхідності самоствердитися за рахунок того, хто-посмів-думати-що-має-право-жити-в-столиці, на жаль, нікуди не зникає.

До того ж, мегаполіси, столиці кожної країни є густонаселеними, туди завжди їдуть у пошуках кращої долі, більших заробітків, та й, банально, кращих можливостей. І це відбувається навіть у тих країнах, де децентралізація реалізована давно і успішно. Тому що міграція всередині країни — це нормальне явище.


«За такі гроші можете хіба що стіни зняти», «Подивись на неї, вона тут чоловіка шукає, а не квартиру», «Ваші діти зіпсують ремонт, ніяких дітей», — пишуть у коментарях під дописами шукачів житла.

«Хороша транспортна розв’язка, поблизу є школа, супермаркет, дитячий садочок, але з дітьми та тваринами не можна», — пишуть орендодавці у своїх постах.


Коли учасники спільноти цікавляться, а навіщо рекламувати садочок та інфраструктурні зручності, якщо з дітьми не можна, у відповідь можна отримати чергову порцію хамства, в якому логічної відповіді однаково не буде.

Звісно, людина має право здавати житло на основі будь-яких власних критеріїв і уявлень про те, яким має бути їхній орендар, якщо це не агентство нерухомості, яке реалізує здачу житла комплексно.

Але складається враження, що діти апріорі не є частиною соціуму, і фраза «без дітей і тварин» щоразу сприймається дедалі більш людожерською. Окрім того, що дітей натурально прирівнюють до тварин, лякає також і те, що знаходиться багато тих, хто виправдовує подібний підхід.

Окремий стиль обговорення про те «як здавати квартиру іноземцям». Переказувати усі расистські та ксенофобські висловлювання, які люди абсолютно безсоромно пишуть у дописах та коментарях у цих групах, немає жодного бажання.

На власному прикладі довелося зіштовхнутися із цим, коли ми з моїм чоловіком, який переїхав із Франції, де прожив 13 років, шукали зйомну квартиру. Він за походженням вірменин і має незвичне вірменське ім’я. Виріс він в Україні і вчився в українській школі, вільно говорить українською, російською, французькою і вірменською мовами. При перемовинах із ріелтором, якого все влаштовує: сімейна пара, сакральне «без дітей і тварин» (прости господи). Коли настав час назватися, ріелтор у паніці запитує: а якої ви національності???

Тобто якби він запідозрив, що у людини немає українського громадянства тощо, і це формальні обставин, які звісно важливо обговорити, він мав би запитати: «Підкажіть, будь ласка, а у вас громадянство України, чи ви іноземець?» Але ні. «Якої ви національності». Звісно, для цього «професіонала», був би великий сюрприз, якби він дізнався, що національність і громадянство — це дві різні речі, і перше не має стосуватися його аж ніяк.

Як наслідок, звісно ми не спілкувалися далі, а зняли квартиру у чудової жінки, яка жила в іншому місті, а свою квартиру здавала через ріелтора. Вона жодного разу не приїхала чи не послала когось перевірити, що там у нас, і це при тому, що це нова квартира у новобудові. Ми чудово все вирішували телефоном і по закінченні договору попрощалися друзями. Але я усвідомлюю, наскільки нам пощастило.

Окремий вид знущання, це детальне обговорення зовнішності тієї чи іншої людини, яка шукає житло у все тих же групах «без ріелторів». І те, що насправді вводить у ступор, — усі постійно пишуть про те, що шукають одного хлопця чи одну дівчину, яка має знімати у них житло за 20 тисяч гривень, і при цьому, коли дівчина публікує допис про те, що вона сама і бюджет близько цієї суми, їй починають писати щось на кшталт: «а звідки в тебе такі кошти, у самої?», «цікаво, де в такому віці заробила таку зарплату», звісно натякаючи на те, що молода вродлива дівчина має лише один шлях заробити собі на оренду.

  • І з таких протиріч, де всі хочуть «багатих, молодих, пристойних» орендарів, але при цьому не можуть прийняти ймовірність існування «багатих, молодих і одночасно пристойних» людей, формується більшість дискусій довкола оренди житла.

Також часто в обговореннях можна зустріти зневажливі теми, типу «здам квартиру, тільки не донецьким», маючи на увазі, що не будуть здавати житло людям, які переїхали з територій, які нині окуповані. Або ті ситуації, коли окремі люди піднімали ціни на оренду, коли велика кількість внутрішньо-переміщених осіб шукала житло у Києві.

  • Звісно, холоднокровне «більший попит — більша ціна» ніхто не скасовував. Звісно, люди бояться та переживають за своє майно. Звісно, усі хочуть заробити, не докладаючи зусиль. Але мені, наївній, здається, що основний критерій, що має регулювати ринок — це людяність і законодавство.

Коли мій чоловік дізнався, що в Україні можна ось так відкрито писати і говорити, що «Ми не здамо вам квартиру, тому що у вас діти, або тому що ви (необхідну національність впишіть тут), або ви (необхідну область України впишіть тут)», він був шокований і розповів, що якби у Франції так ставилися до власних громадян або до резидентів країни при оформленні оренди, то це була би повноцінна справа для суду.

Взагалі, протягом підготовки до формування власної думки я досліджувала цю тему близько 10 місяців. Пильно, ретельно аналізуючи теми обговорення, тон, і звісно кількість таких ситуацій, оскільки неадекватність можна зустріти будь-де, тому варто було впевнитися, що це не поодинокий випадок, а справді системна проблема.

Для себе я виокремила розуміння того, як українські орендодавці уявляють ідеальну ситуацію.


Орендар(ка) мають бути самотніми, не мати дітей, тварин, друзів, родичів, які можуть зайти в гості. Бюджет орендаря має становити щонайменше тисячу доларів, навіть якщо йому пропонують «хрущовку» на Борщагівці. Він повинен заробляти щонайменше 50 тисяч гривень, але ні за що не працювати з дому. Ідеальний орендар повинен із 9 години ранку до 20 години вечора бути на роботі в офісі, вдома має тихенько поїсти на кухні, вимкнути світло о 22 годині і лягти спати. Якщо у орендаря вихідний, то він або вона мають проводити його не вдома, або сидіти рівно на стільчику та не зношувати своєю присутністю євроремонт! Туалетом бажано користуватися не більше двох разів на день. Усе, що станеться в домі, ЖК або районі, в якому розташований будинок, — відповідальність орендаря, він повинен відшкодувати це у десятикратному розмірі.

Орендодавці, за версією українських орендодавців, повинні — нічого звісно. Вони нічого не повинні! Орендодавець має право володіти найнепривабливішою квартирою без будь-якого натяку на адекватне уявлення, як має виглядати помешкання для живої людини. Він або вона мають право не сплачувати податки зі здачі свого житла, не надавати нормальний договір оренди, приходити до вас у будь-який час, коли вони зажадають, і аналізувати, чому у вас не помитий посуд або вазон із квітами дивиться їм просто в душу. Орендодавець має право викинути вас з квартири, якщо запідозрить, що у вас був секс, або ви погладили собаку знайомих, коли були в гостях. І, звісно орендодавець має іменувати себе лендлордом, навіть якщо отримав у спадок від бабусі крихітну занедбану «гостинку» місяць тому.


Сподіваюся, нічого не забула?

Звучало би смішно, якби не було настільки близьке до правди.

І, звісно, що все завжди не так однозначно, і бувають різні ситуації, різні люди, але факт залишається фактом — принижувати когось на основі власного негативного досвіду з представниками конкретних груп, національностей, батьків, власників тварин тощо, не дає права нехтувати етикою та правами людини у будь-якому бізнесі. А здебільшого ж орендодавці називають цю справу бізнесом, адже аргументи у відповідь на обурення зависокою орендною платою, дуже часто звучать як «А як я маю заробляти? Тут вам не благодійність». І, звісно, не благодійність, і звісно, бувають орендарі, які не виконують правил договору або не виправдовують очікувань, не є такими, як хотілося б орендодавцю, але будь-які моменти можна врегулювати якісним договором.


Тож, у будь-якому разі, це тільки мої суб’єктивні спостереження про те, що в усьому необхідна «золота середина», і вже точно — у тому, чому ви дозволяєте вилітати з вашого рота у публічному полі.

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини