Мені нецікаво, що скаже президент

Мені нецікаво, що скаже президент.

У президента сьогодні пресконференція, вона триватиме 3 години (спасибі, що не пів дня пресмарафон), і, як повідомили в ОП, у ній візьмуть участь «журналісти із 30 провідних всеукраїнських та міжнародних ЗМІ».

Громадське радіо не настільки провідне, тому ми постоїмо за порогом пресконференції, і це, що я пишу — не редакційна позиція. Звісно, ми розкажемо, що там говорилось, і проаналізуємо це в ефірах. Тут пів Facebook вже питання накидали.

Але мені особисто нецікаво, що скаже президент.

За останні тижні я нічого не писала і навіть не особливо рефлексувала на тему вагнергейту і їхню комунікацію, про скандал з днем народження Єрмака, Карпатами й гелікоптерами і їхню комунікацію.

Я пропустила цілу купу подій, на які просто не хочу реагувати.

Багато років, навіть десятиліть ми змагалися, хто краще проаналізує маніпулювання. Журналіст(к)и і експерт(к)и навчилися це відчувати нюхом, передбачати наперед, усі прийомчики вивчили напам’ять.

А зараз замість маніпулювання прийшло бикування. Досить почитати, як формулюється реакція на їхні щоденні, просто щоденні кризи, щоб помітити цей стиль.

Ні, якщо говорити про роботу, я працюю. Я читаю й аналізую стрічку новин, я спілкуюсь з експертами, ми з редакторками плануємо день.

Я чесно вивчаю і згадую перед ефірами прізвища новопризначених і свіжозвільнених. Декого навіть вже впізнаю. Але я не хочу їх запам’ятовувати. Вони нічого не вирішували, їх замінять такими самими, і ті теж нічого не вирішуватимуть. Це невігластво неофітів. Коли чергового умовного Шурму (просто поґуґліть про нього і його тата, хто не в курсі) призначають в ОП, я думаю: а ці люди взагалі жили у цій країні до 2019 року? До 2014?

Але що б не сказав президент, я не відчуваю, що це хоч якось представляє мене. Не як прізвище на «Зе» — як інституція. І хто ці всі люди навколо нього. Але хіба вони зараз представляють навіть тих, хто їх обирав?

Будь-яка система, і держава також, живе завдяки взаємодії. Як громадянка я випадаю з такої взаємодії. Я стаю байдужою до їхніх слів, дій чи рішень, бо дій чи рішень насправді нема. Є лише симуляція. Ну ще РНБО є. І, може, ще якісь невідомі мені механізми втілення забаганок президента.

Ще тільки екватор, але з кожним днем стає дедалі менш весело, ніж було вчора. Сказати нічого, зробити нічого не вміють.

Тому мусять підвищувати емоційні ставки. Арестович замінить Подоляка. Лещенко замінить Арестовича. Тоді нехай тоді покличуть Мендель і всі об’єднаються у креативному пориві.

Хотдог на заправці зміниться фуд-кортом, фуд-корт — шашликами, шашлики — автостанцією-піцерія. Ой, ні перенесімо у коворкінг, де президент дивився футбол. Логіка підказує, що далі має бути щось на зразок престуру в громадський туалет. Даю підказку: колись був один доволі легендарний на автовокзалі в Жашкові.

Знаєте, це все нагадує старий атракціон, коли карусель зі скрипом ще крутиться, але вона вже не приваблює дітей. Або цирк поїхав – клоуни лишились.

І це все не має ніякого значення. Це несуттєво. Це не відповідає рівню викликів і рішень, які в принципі мав би ухвалювати президент – ні з точки зору безпеки країни, ні з точки зору її реформування.

І це не має стосунку до моєї реальності. І мого розуміння реальності моєї країни.

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS