Про першу леді

Про першу леді

Ідея президента Зеленського законодавчо закріпити статус першої леді не має жодного стосунку ні до законодавства, ні до статусу.

Це дивовижне для антисистемного політика бажання загнати в рамки системи невідоме і неприємне для нього — мас-медіа, які не є його публікою, а є просто журналістами, які мають робити свою роботу. І всіх інших, хто теж не його фани.

Becoming інституту перших леді в Україні таке ж радянізоване, як усі сфери життя. Ті з журналістів, хто пережив не одні президентські вибори, окрім «Батя, я стараюсь», пам’ятають і те, що Людмила Кучма фактично вперше почала виконувати публічні обов’язки, супроводжуючи чоловіка під час візитів і офіційних подій.

Але я пам’ятаю також і дві її фрази: коментар до запитання, чи здійснюватиме вона політичну діяльність, відповідь — «ні» — і обґрунтування: «У каждого Абрама — своя программа», і сумнів, висловлений у фільмі-агітці про Леоніда Кучму: «Какая же я леди? Для леди нужно образование, воспитание».

Стосунки перших леді і журналістів не є безхмарними (та й не мають такими бути) не лише в Україні.

У дослідженні «Перші леді в пресі: Аналіз висвітлення діяльності Гілларі Клінтон, Лори Буш та Мішель Обами у New York Times» виявлено, що соціальні проєкти (реформа охорони здоров’я, грамотність, освіта, боротьба з дитячим ожирінням) мали найбільше покриття в медіа і доволі позитивне, а політична діяльність перших леді висвітлювалась переважно негативно, окрім Мішель Обами.

Меланія Трамп в інтерв’ю відомому ведучому Fox News Шону Генніті називає журналістів «опортуністами»: «Я би сказала, що опортуністи, які використовують моє ім’я чи прізвище, щоб просувати себе — від коміків, журналістів, виконавців, письменників. Проблема полягає в тому, що вони пишуть історію, і це неправильно». Це була її відповідь на запитання про те, що найважче у її шлюбі з президентом Трампом.

Однак історично є й інші приклади.

У 1933 році щотижнева прес-конференція Елеонори Рузвельт була відкрита лише для журналісток, і це врятувало жінок-журналісток від звільнень під час Великої Депресії і забезпечило їм доступ до новин.

«Якщо жінки-репортерки не зможуть знайти щось нове, про що можна писати, велика ймовірність того, що деякі з них втратять роботу за дуже короткий час», — пояснювала Елеонора Рузвельт.

Прес-конференції висвітлювали теми, що «є цікавими і мають значення для жінок країни», і, звісно ж, по тих часах це була не-політика: наприклад, щоденний розклад дружини президента або недороге меню для домогосподарств часів депресії.

Але журналістки наполягали на ширших темах і з часом почали отримувати їх.

12 квітня 1945 року Елеонора Рузвельт провела останню прес-конференцію із Білого дому. Вона говорила вже про очікувану перемогу союзників у Європі та про ставлення Сполучених Штатів до переможеної Німеччини.

Медіадослідниця Ліза Бернс на прикладі американських перших леді пише, що їхні ролі змінювались: жінка-публічна особа (1900–1929); селебріті (1932–1961); політична активістка (1964–1977); політична інтерлоперка (людина, що втручаєтся у чужі справи) (1980–2001).

Нині до суспільно очікуваної ролі першої леді додається і дипломатка, і політична партнерка свого чоловіка, і адвокатка суспільних змін.

На початку першого терміну президенства Барака Обами New York Times писала: «У свої перші тижні в Білому домі місіс Обама була доброзичливою господинею та відданою дружиною, вітаючи відвідувачів Білого дому та супроводжуючи президента Обаму до Молитовного сніданку та до благодійної школи для читання другокласникам. Але, на противагу своїй попередниці, місіс Обама розпочала пропагувати законопроєкти, які підтримують політичні пріоритети її чоловіка».

Американська політична журналістка і редакторка Мішель Коттл, пише, що «пост першої леді ніколи не був легким, із вивченням під мікроскопом, але без президентської влади». І вона, до речі, критикувала Мішель Обаму за вибір бути «mom-in-chief», хоча бестселер Мішель Обами «Becoming»/»Становлення» має величезний вплив на жінок та дівчат в усьому світі.

Слова Мішель Обами з презентації цієї книжки офіс української першої леді, до речі, може використати як ідею в якійсь промові: «Не бійтеся — ви мене чуєте, молоді люди? Не бійтеся. Будьте зосереджені. Будьте рішучі. Майте надію. Будьте упевнені. Здобудьте хорошу освіту, тоді йдіть і використовуйте цю освіту, щоб будувати країну, гідну ваших безмежних обіцянок. Давайте приклад із надією, ніколи не боячись. І знайте, що я буду з вами, вболіваючи за вас і працюватиму, щоб підтримувати вас усе моє життя».

Українська перша леді могла б, наприклад, здивувати українські медіа, показавши, що «жінка — людина серйозна» і захищати треба не «девочку», а людську гідність і професіоналізм.

Але, я думаю, що в голові президента живе якась сакральність: його дружина, діти, сім’я, може, друзі, може, квартал, і їх не можна ображати.

Але в політиці немає нічого сакрального. Чи ж про це не знати Володимиру Зеленському, який публічно не мав нічого сакрального, доки не став президентом.

Останнi новини