П’ять медичних фобій, які ми іноді створюємо самі

У медицині є речі, які реально небезпечні. Інфекції, тяжкі стани, невчасна діагностика. А є інше — страхи, що стають причиною фобій. Вони не прописані у міжнародних класифікаціях хвороб, але міцно живуть у головах батькі і передаються із покоління у покоління.

І часто саме вони запускають ланцюг зайвих обстежень, непотрібного лікування та шкоди, якої можна було б уникнути. Важливо, що лікарі підтримують і часто культивують ці фобії, бо в їхніх головах це теж живе, часто міфічним чином окремо від наукових знань.

Зібрала для вас цього разу найчастіші 5 фобій:

1. Плачефобія немовлят

Ми створили образ «правильного» немовляти: спить, прокидається по графіку, не плаче, не тужиться, самостійно засинає.

А потім народжується реальна дитина.

Вона хоче на руки, прокидається щогодини, плаче, крекче, коли тужиться, має газоутворення.

І замість того, щоб прийняти незрілість нервової та травної системи, запускається діагностичний марафон: «дисбактеріоз», «лактазна недостатність», нескінченні копрограми, посіви, відміна грудного вигодовування, заміна сумішей, пробіотики, ферменти, газовідводні трубочки і клізми.

Проблема в тому, що ми лікуємо не хворобу — ми лікуємо нормальний розвиток.

2. Лихоманкофобія

Це одна з найсильніших фобій у педіатрії.

Температура 38 — вже тривога. 38,5 — паніка. 39 — катастрофа.

Сам термін «fever phobia» з’явився ще у 1980 році, коли американський педіатр Barton Schmitt описав масштабний страх батьків перед температурою. За десятиліття ситуація майже не змінилася. (Schmitt BD. Fever phobia. Am J Dis Child. 1980. Walsh A et al. Fever phobia: a multicentre survey. J Pediatr Child Health. 2007).

Чомусь у суспільстві закріпилася ідея, що «нормальна» температура — це 36,6. Все, що вище, — небезпека.
Насправді лихоманка — це не хвороба. Це складний, регульований механізм імунної відповіді.

Коли організм стикається із вірусом або бактерією, клітини імунної системи виділяють пірогени (зокрема IL-1, IL-6, TNF-α), які впливають на центр терморегуляції у гіпоталамусі. Внаслідок цього «точка налаштування» температури підвищується.

Це не збій. Це захисна реакція.

Підвищення температури:

• активує нейтрофіли та макрофаги;
• посилює продукцію інтерферону;
• пригнічує реплікацію деяких вірусів;
• підвищує ефективність Т-лімфоцитів.

Це все працює для того, щоб організм швидше поборов хворобу і підвищення температури — частина цього процесу. Evans SS et al. Fever and the thermal regulation of immunity. Nat Rev Immunol. 2015.

• Температура не «згортає білок».
• Не «плавить мозок».
• Не «вбиває серце».

При інфекційній лихоманці організм має механізми самоконтролю. Саме тому температура рідко перевищує 41°C. Показники вище частіше пов’язані з гіпертермією іншої природи (тепловий удар, медикаментозні реакції), а не з класичною інфекційною відповіддю.

Фебрильні судоми, які виглядають драматично, не корелюють із конкретною цифрою на термометрі. Вони пов’язані з індивідуальною реактивністю нервової системи дитини.

• AAP Clinical Practice Guideline: Febrile Seizures. NICE ( Інститут здоров’я Великої Британії) зазначає: жарознижувальні препарати слід застосовувати для покращення самопочуття дитини, а не для досягнення «нормальної» температури.
• NICE Guideline NG143: Fever in under 5s. Найбільша помилка — лікувати цифру замість дитини.

Температуру варто знижувати тоді, коли:

1. Дитина погано переносить лихоманку;
2. Є біль, млявість, відмова від пиття;
3. Стан погіршується.

А не для того, щоб «було 36,6».

3. Глистофобія

Пошук гельмінтів став універсальною відповіддю на будь-який симптом. Атопічний дерматит? Глисти.
Астма? Глисти. Біль у животі? Теж глисти.

У результаті замість доказової діагностики ми маємо профілактичне «глистування» всієї родини, токсичні препарати без показів, втрату часу.

• WHO. Soil-transmitted helminth infections.
• CDC. Parasites — Epidemiology.

Найнебезпечніше — коли через фанатичний пошук паразитів пропускається реальна проблема.

Профілактичний прийом протиглистних препаратів може мати шкідливий вплив, викликати токсичний гепатит, алопецію. Тому ВООЗ створила карту, де в світі рекомендований профілактичний прийом цих ліків.

Ці рекомендації базуються на кількості яєць на одиницю прощі ґрунту і стосуються жарких країн. Там користь від профілактичного прийому буде перевищувати шкоду.

В Україні інша ситуація, і у нас не рекомендований профілактичний прийом протигельмінтних препаратів. Так, і за наявності тварин вдома також. Справа в тому, що у нас мало спільних гельмінтів і для передачі, кал тварини має полежати в ґрунті щонайменше тиждень. Навряд чи вдома у вас є така можливість.

Профілактика тваринам проводиться за рекомендацією ветеринара.

4. Антибіотикофобія або навпаки антибіотикоманія

Ми боїмося «пропустити бактеріальну інфекцію».

І через цей страх:

• антибіотики призначаються при вірусних захворюваннях;
• поєднуються два або три препарати «для надійності»;
• курс розпочинається без чітких показів.

Антибіотик — це не заспокійливе для лікаря або батьків .

Це серйозний інструмент.

• WHO. Antimicrobial resistance, 2023 update.
• CDC. Antibiotic Use.

Безконтрольне призначення формує антибіотикорезистентність.

Тому призначатися антибіотики мають із чіткими показами у відповідних дозах діагнозу,а не тому, що у дитини «температура вже третій день».

5. Пневмонієфобія

Слово «пневмонія» звучить як вирок. Людина з нежитем і легким кашлем іде на КТ «щоб не пропустити».
Знаходиться мінімальне вірусне ураження — і починається агресивне лікування.

Комп’ютерна томографія — це інструмент, а не скринінг для тривожності.

• IDSA Guidelines for community-acquired pneumonia.
• Choosing Wisely Campaign.

Більшість вірусних пневмоній легкого перебігу не потребують антибіотиків. Вони минають разом із вірусом.

Іноді людині стає важко дихати не через легені, а через тривогу.

Пневмонія у дітей може розвиватися швидко, тому батькам важливо знати «червоні прапорці», при яких потрібно негайно звернутися до лікаря або викликати швидку допомогу. Але це не для паніки, а для вчасного реагування

1. Частота дихання (головний показник)

Найбільш об’єктивною ознакою задишки є підрахунок частоти дихальних рухів (ЧД) за 1 повну хвилину, коли дитина спокійна або спить.

Критичні межі (за нормами ВООЗ):

• 0–2 місяці: понад 60 вдихів за хвилину.
• 2–12 місяців: понад 50 вдихів за хвилину.
• 1–5 років: понад 40 вдихів за хвилину.

Понад 5 років: понад 25–30 вдихів за хвилину.

2. Візуальні червоні прапорці

Окрім частоти, зверніть увагу на те, як дитина дихає:

• Втягнення грудної клітки: під час вдиху шкіра між ребрами, над ключицями або під грудиною сильно втягується всередину.
• Роздування крил носа: дитина ніби «ловить» повітря носом.
• Кректання або стогін: кожен видих супроводжується коротким звуком, схожим на стогін (особливо у немовлят).
• Дистанційні хрипи: ви чуєте свист або булькання навіть без стетоскопа.

3. Загальний стан та поведінка

Пневмонія — це інтоксикація, тому важливо оцінювати активність:

• Млявість: дитина занадто сонна, її важко розбудити, вона не реагує на іграшки.
• Відмова від пиття: дитина п’є дуже мало або зовсім відмовляється, що загрожує зневодненням.
• Колір шкіри: виражена блідість або синюшний відтінок навколо губ (ціаноз).
• Повторна хвиля: якщо після 3–4 днів хвороби стан покращився, а потім різко підскочила висока температура і посилився кашель.

Що спільного в цих фобій?

1. Вони підтримуються не тільки суспільством.
2. Їх часто підсилюють самі лікарі.
3. Аналізи здоровим новонародженим.
4. Госпіталізація лише через температуру без інших загрозливих симптомів.
5. КТ при звичайному нежитю.
6. Критичне мислення на противагу страху.

Саме тому була започаткована міжнародна ініціатива «Choosing Wisely» («Обирай розумно») ABIM Foundation у 2012 році. Ця ініціатива спрямована на покращення якості медичної допомоги через зменшення непотрібних тестів, процедур та лікування. Рух сприяє діалогу між лікарями та пацієнтами, базуючись на принципах доказової медицини, що допомагає уникати шкоди пацієнтові та оптимізувати ресурси.

 

---