Росія не знає, як працювати з українцями: чому провалилася нова ІПСО?

«Суспільний імунітет»

Я би сказав, що це рівно та ситуація, у якій росіянам не скористатися нею, просто було б не те, що неможливо, це було б абсолютно безглуздо. Зрозуміло, що вона вже вся створилася, буквально їм в руки готова впала, їм треба лише просто взяти і її використати.

І отут у них виявилися певні проблеми. Я би сказав, що вони продемонстрували свою неготовність до подібної ситуації у тому, щоб її оперативно взяти і максимально роздмухати в Україні. Бо пішли дуже банальними маніпуляціями, як-то узагальнення, наприклад, взяти і натягнути цей образ нібито на всю українську армію, абсолютизувати те, що відбувається.

І зрозуміло, що це в українському інформаційному просторі не відгукується настільки сильно, як їм хотілося би, бо працює суспільний імунітет. Тобто, не тонко працювали, занадто жорстко.

По-друге, вся ця ситуація, демонструвалася росіянами виключно як акцентування на проблемі. Ну, навіть принцип «заховати брехню в правді», він передбачає, що потрібно дати якісь альтернативи, потрібно дати якісь а-ля реакції, взяти і викликати збурення реакцією.

Але ні, тут вирішили просто йти знову ж таки в одну ходівку, і тим самим фактично демонструється тільки сама ситуація, яка виривається із контексту: від реагування влади, реагування самого підрозділу, того, що як реагують правоохоронці, як відреагувало суспільство, сама громада.

Вони вирішили не «сюжетну лінію» тягнути, як взагалі-то, якщо ми говоримо про сучасну пропаганду, робиться, а вирішили дати лише один епізод і його реінтерпретувати.

Тому, я би сказав, що ситуація ледь не «ідеальна» для росіян, де росто потрібно було «не завадити» Україні самій усю цю ситуацію «роздмухати», і допомогти, «підкидаючи хмиз у багаття». А вони зрештою примудрилися не те що не скористатися, а й навіть самі себе дискредитувати, і «спалити» частину своїх можливостей під час «розкручування» цієї теми.

Про що також говорять і невеликі охоплення. Видно, що централізовано інформацію «прокачували», але зрештою вона просто не відгукується в українців.

У цієї пропаганди росіян є декілька задач. По-перше, звісно, — дискредитація української армії. І по-друге, посіяти страх перед обличчям українських військових. І використали всі абсолютизації страху. І по-третє, це, звісно, це протиставлення цивільних військовим.

Це «класика жанру» — треба гойдати в обидва боки. Розбрат всередині суспільства. І тут їхні «успіхи» є зовсім скромними. Хоча сама ситуація є геть кричущою. І це наше «щастя», що росіяни настільки недолуго працюють із подібними ситуаціями. Бо на правду, загрози були значно вищими, але суспільний імунітет тут вчергове демонструє свою ефекивність.

Росіяни не розумію, що українське суспільство — це і є військові, вони намагаються віддзеркалити своє суспільство. І цього вони не розуміють. Не те, щоб мізками не розуміють, частина з них безперечно це розуміє. Але це та культурна відмінність, яка є між українцями і росіянами, між нашими політичними і соціальними культурами.

У Росії заперечується сама суб’єктність суспільства. Громадяни суспільства в Росії не мають суб’єктності. Суб’єктність мають еліти, які формують порядок денний, які формують думки суспільства, вмикають «локшиномети», проходяться по свідомості людей, і, відповідно, якщо щось суспільство не думає, це означає, що еліти не допрацювали. Якщо десь суспільство думає не так, як треба державі, то це означає, що хтось не виконав свою роботу правильно. Або еліти дають слабину і не здатні формувати порядок денний. Тобто або інтелектуальна, або інструментальна, або ресурсна неспроможність еліт.

Вони навіть суспільство в цьому не будуть звинувачувати. Бо суспільство, хто таке? Воно не суб’єкт. Воно воно об’єкт впливу.

«Сіяння зневіри є фірмовим почерком сучасної російської пропаганди»

І тоді, коли вони працюють по Україні, вони діють рівно таким самим чином. Не тому, що навіть головою не розуміють. Вони можуть розуміти, що в Україні суспільство суб’єктне, але вони не знають і не вміють, як працювати з суб’єктним суспільством.

Вони вміють працювати на рівні великих мас і на рівні еліт. Тому їм набагато легше вдається, наприклад, російській пропаганді працювати в Європі і на Заході. Бо вони чудово розуміють, як їм впливати на еліти, на їх страхи, формувати їх позицію завдяки веденню окремих персонажів, — наглядові ради, — завдяки створенню інформаційних телеканалів і інтернет-каналів, радіо тощо, які будуть формувати раціональний порядок денний для еліт, для думаючої частини, а інших просто в охлос перетворюючи і одурманюючи, «оболванюючи».

І в українському випадку вони не знають, як працювати. Їм реально складно, жаліти їх ми не будемо, але і при цьому розслаблятися нам не можна, тому що вони також адаптовуються.

Російська пропаганда заперечує суб’єктність людини, до якої звертається, вона завжди дає дуже спрощену картинку чорно-білу. І вона завжди закликає до одного — не вірте. А там далі — «не вірте армії», «не вірте владі», «не вірте сусідам», «не вірте нікому», «не вірте навіть самому собі», якщо ви щось побачили, бо «партія вам каже інакше». Сіяння зневіри є фірмовим почерком сучасної російської пропаганди.