Як ворог маніпулює українсько-польськими відносинами, щоб вигадати «розкол» в українській владі

Як Росія перетворює напругу з Польщею на історію про нібито «розкол в українській владі»

Спроба розіграти карту «внутрішнього розколу» в Україні — це один із ключових, хронічних сюжетів російської пропаганди. Ворог використовує цей шаблон постійно, змінюючи лише дійових осіб у вигаданих інформаційних «спарингах»: Зеленський–Залужний, Зеленський–Буданов, або узагальнених конфліктах на кшталт «політики проти військових» чи «військові проти цивільних».

Це класична технологія розколу, яку Кремль намагається інсталювати в український інфопростір. Її базовий наратив незмінний: суспільству нав’язують образ «недолугого політика та мудрого військового». При цьому для російських технологів абсолютно неважливо, про які саме прізвища чи посади йдеться сьогодні. Головне — посіяти системну недовіру.

Цього разу, намагаючись підв’язати під цей шаблон поточну напругу у відносинах України з Польщею, російські зусилля, припускаю, знову зазнали невдачі. Хвиля штучного «розколу» не взлетіла і мала дуже обмежений ефект. Проте ілюзій бути не повинно: це лише один із постійних епізодів інформаційної війни, і Росія повторюватиме ці спроби знову.

«Зеленський проти Буданова»: навіщо Росія просуває саме цей наратив

Якщо зазирнути в доктринальні російські документи з приводу гібридної війни (зокрема, в так звану «доктрину Герасимова»), можна чітко побачити головне завдання ворожої пропаганди:

«Використовувати існуючі точки розколу та напруження для деморалізації ворога, фрагментації його когнітивного поля та провокування внутрішніх конфліктів. Ворог має займатися внутрішніми проблемами і бути неконсолідованим перед зовнішньою загрозою».

Стратегічна мета Кремля — змусити українське суспільство зануритися у внутрішні чвари, щоб воно втратило консолідацію перед зовнішньою загрозою.

Саме тому російська пропаганда заходить у будь-яку реальну точку напруження. Вони вкрай рідко вигадують факти абсолютно з нуля — адже чиста вигадка зазвичай виглядає карикатурно і породжує лише меми. Натомість ворог віддає перевагу надбудові над існуючими точками напруження.

Поточне загострення в українсько-польських відносинах (зокрема, кейс Навроцького) має серйозний емоційний та медійний потенціал. Російська пропаганда просто не могла пройти повз таку яскраву тему, і її чергове завдання — колоти суспільство через класичний для будь-якої війни шаблон протистояння «цивільні проти військових».

У сюжеті про «конфлікт Буданова та Зеленського» Росії абсолютно байдуже, які саме прізвища використовувати. Головна мета — делегітимація українського керівництва.

Пропагандисти будують бездоказову сюжетну лінію: нібито «це Зеленський спровокував конфлікт і пішов на ескалацію, а от військове керівництво в особі Буданова пропонувало мудріші та компромісніші рішення». Жодного фактажу під цими твердженнями немає — це чисті маніпулятивні судження.

Складні геополітичні та історичні процеси набагато легше пояснити, звівши їх до конкретних персон. Пересічний громадянин зайнятий своїм повсякденним життям і не зобов’язаний мати науковий ступінь з політології чи економіки, щоб тримати в голові весь контекст.

Пропаганда пропонує йому просту ілюзію: «Все банально — це просто Зеленський із Навроцьким щось не поділили на емоціях». А далі, щоб підживити міф про «внутрішній розкол», у рівняння підставляють фігуру Буданова (або Залужного, Порошенка чи навіть Туска). Це класична технологія: штучно протиставити фігури, які суспільство схильне порівнювати, і безапеляційно заявити: «Вам не вистачало доказів їхнього протистояння? Ось вони».

Прогноз інформаційних атак: як Росія може розвивати тему «внутрішнього конфлікту»

Спираючись на поточні інформаційні тренди, можна чітко спрогнозувати подальші кроки російської пропаганди.

По-перше, ворог системно підживлюватиме напруження довкола теми євроінтеграції України. Головний наратив будуватиметься на тезі: «Навіщо нам вступати до Європейського Союзу, якщо нам висувають такі вимоги?».

Паралельно з цим Росія працюватиме над посиленням антипольських настроїв. У межах цього вектору високою є ймовірність фізичних провокацій — наприклад, вандалізму щодо польських пам’яток на території України.

Ну, і зрозуміло, що третє — маніпулювання фактором військових.

Якісь такі епізоди точно росіяни будуть провокувати. Крім того, РФ активно гратиме на полі польських праворадикалів. Через них Кремль легалізуватиме та абсолютизуватиме маргінальні інформаційні приводи (як штучно створені, так і ті, що виникають органічно через емоційне напруження). Мета — нав’язати обом суспільствам міфи про те, що «українці ненавидять поляків», а «Україна в Європі — це пряма загроза лідерству Польщі».

На мою думку, сьогодні Україна перебуває у доволі прогнозованому полі. Російська пропагандистська та державна машина вже достатньо добре вивчена: суспільство, військові та експертне середовище чудово розуміють, чого саме очікувати від ворога.