«Здати території заради миру?»: як Росія просуває черговий маніпулятивний наратив

Для чого поширюють такі вкиди: хайп чи робота російських спецслужб?

Ми не можемо зараз точно встановити, чи це було активною операцією російських спецслужб. Прямих доказів у таких ситуаціях зазвичай немає. Але те, що це з’явилося одразу на всіх чотирьох платформах — ключових соціальних мережах, які є в Україні топовими (там немає, наприклад, соціальних мереж, які використовуються за кордоном, у самій Росії, вже не кажучи про китайські) — говорить про те, що цільова аудиторія визначена чітко: вона українська.

Тож перший момент — це чітко вибрані платформи. По-друге, сама поширеність цього відео, як і охоплення, наштовхують на думку, що це штучно посіяна інформація. Тому що ми не бачимо інших подібних джерел цієї інформації, які б розліталися так само. Якби це був тренд у суспільстві, присутній органічно, то ми бачили б купу акаунтів, бачили б різних людей, зокрема тих, кого ми знаємо, наприклад, якихось лідерів суспільної думки.

Якщо якась тема викликає реальне суспільне збурення, завжди знайдуться лідери, які хочуть цей процес очолити або просто нагріти на ньому руки. Тобто другий елемент — це неорганічно високі охоплення при обмеженому (по суті, одному) спікері, але на всіх майданчиках соціальних мереж. Тому другий елемент технічного аналізу говорить нам також про те, що це штучний посів, штучна абсолютизація цієї інформації та її поширення.

Третій важливий момент щодо технічної частини — різні соціальні мережі, одне фактичне джерело, але посів іде чітко в середовищі українських соціальних мереж, у визначених соціальних мережах.

Тобто це точно координована з одного центру операція.

Говорячи про змістовну частину, тут варто відступити трішечки в теорію.

Коли ми говоримо про сучасну пропаганду, вона не діє за лекалами пропаганди ХХ століття. Як би хто не хотів шукати зараз геббельсівські технології або пропаганду більшовиків чи американську, китайську тощо — тобто пропаганду ХХ століття — ми можемо знайти тільки відлуння, як у минулій версії. Бо пропаганда ХХ століття, епохи модерну, намагалася переконати людину в певних ідеалах. Вона несла в собі готову картину світу. От правильно — це так, неправильно — це інакше. Так працювала американська, радянська та інші пропаганди.

Але у ХХІ столітті ми маємо епоху постмодерну й метамодерну, в яку пропаганда вас уже не переконує в готовій картині світу. Вона не несе її. Вона взагалі не хоче вас переконати. Їй це не потрібно. Така пропаганда має посіяти сумнів.

Бо демократія будується на малій соціальній дистанції — не тій дистанції, про яку казали під час ковіду (це про фізичну дистанцію), а соціальній, яка вимірюється довірою і готовністю до кооперації, взаємодії між собою. Горизонтально: між людьми, групами людей, соціальними категоріями. Чи вертикально: з інституціями, церквою, державою, армією — з різними інституціями, де є певна ієрархічність.

І сучасна пропаганда сіє сумнів і каже: «Ніхто не говорить правду, правди немає, правда в кожного своя, нікому і нічому не довіряйте». Тобто завдання — атомізувати людину.

Бо людина, яка не довіряє ближнім, не довіряє інституціям, — це найкраща людина для failed state, тобто держав, які не відбулися і розвалюються, або для тоталітарних суспільств. Така людина не буде відновлювати демократію. Бо демократія будується на здатності співтворити разом. Тому і пропаганда спрямована на те, щоби стерти будь-які орієнтири, знищити будь-які авторитети і створити просто перенасиченість інформацією та меседжами в голові людини, щоб вона махнула рукою і сказала: «Всі брешуть, нікому не вірю, йду займатися своїми справами». Тоді пропаганда зробила свою справу.

І ця інформаційна операція, зокрема, спрямована на те, щоб просто дискредитувати як інституції, так і саму довіру до будь-якої інформації. Вона націлена на абсолютно абсурдну тему: «Віддайте території».

Тоді піднімемо доктринальні документи Росії. Там сказано про захоплення тільки цих територій? Ні. Там екзистенційною загрозою для Росії зазначена Україна. І ціль Росії — вся Україна. Тож здача територій, якщо міркувати логічно й раціонально, не є гарантією того, що Росія дасть спокій Україні, а навпаки — є запрошенням Росії до подальших дій.

По-друге, погляньмо на їхній культурний зріз. І ми зрозуміємо, що Росія — це такий собі бульдог у світі геополітики, який завжди хапає більше, ніж може проковтнути. І в якого немає зворотної хватки. Якщо вхопили, то намагатимуться тримати. Орган, який відповідає за насичення, атрофований, він не сформований у цій культурі. Тобто другий момент: у самій культурі Росії, не лише в нормативних документах, немає нічого, що нам дало б змогу сказати: «Окей, вони готові задовольнитися чимось». Вони не здатні задовольнитися.

Третє. Цілі, які вони декларують у публічному дискурсі. Ми там так само не знайдемо підтвердження тому, що можна просто «здати території». Але навіщо тоді росіяни цю інформацію закидають і навіщо її прокачують? Для того, щоб деморалізувати. Для того, щоб фрагментувати українське суспільство. Для того, щоб це паралізувало частину сил спротиву.

Тому з цим вкидом усе зрозуміло, ми бачимо, що це інформаційно-психологічна операція, яка не відповідає дійсності й спрямована на те, щоб деморалізувати українців у спротиві Росії.

«Умиротворення агресора через територіальні поступки»: чи досі ця ідея популярна на Заході?

Було б неправдою сказати, що цей порядок денний повністю зник. На жаль, ні: можна знайти його прибічників як серед «корисних дурнів» Кремля, так і серед просто слабодухих чи слабких кишенею, яких підсаджують на фінансування і корумпують.

В Україні ми, я думаю, на сьогодні цього не знайдемо, але можемо побачити на міжнародній арені. Можна знайти країни, які є слабодухими, і ми бачимо, що готовність до спротиву в них мала.

Або ж вони просто віддалені від лінії фронту. Відповідно, десь у віддалених європейських країнах чи загалом у світі можна побачити, що загроза від російсько-української війни взагалі не відчувається.

Власне, але ключове тут у чому? Що окрім таких сил — ну різних, і корумпованих, і некорумпованих — якщо ми беремо широкий загал, то тут, звісно, поняття норми змістилося.

На початках російської агресії панував образ «сильної Росії, слабкої України, не готової та неспроможної Європи», а також образ Заходу, «який плазує перед Росією і буде домовлятися», бо газ, нафтозалежність та все інше. Наразі ми це вже пережили. Є ядро країн, які готові протидіяти Росії.

Ясно, що наразі в Європі сформувалася коаліція держав, готових до цього протистояння. Звісно, «середнє по палаті» по Європі — це вже неготовність миритися з російськими вимогами та впливами. Тому наразі та ситуація, той баланс сил, який ми маємо, уже змістився.

Плюс важливо, що Україна продемонструвала: вона — не та країна, яка «складеться» за три дні чи три тижні, а єдина на пострадянському просторі довкола Росії країна, яка готова і здатна протидіяти й оборонятися. Починаючи від фізичного, кількісного та географічного положення і завершуючи екзистенційним виміром, бо українці у своїй культурі не бояться росіян.