Ми тут воюємо без жодних документів, — солдати 57 бригади

Ми тут воюємо без жодних документів, — солдати 57 бригади
Громадське радіо
Новини
Ми тут воюємо без жодних документів, — солдати 57 бригади

“Хоча офіцери клялися: хлопці ви їдьте, а папери скоро будуть”, — говорить Михайло Росада. Більше того, хлопця, що відслужив 3 роки за контрактом, додому не відпустили і перевели без його згоди до іншого роду військ — з піхоти до повітряних сил. А згодом відправили на Донбас. 

“Без документів, сказали, що на місці видадуть. А нічого не дають. Ми тут безправні”, — розповідає боєць.

Михайло — круглий сирота із Закарпаття. Мріяв по завершенню контракту повернутися додому і поїхати на заробітки. Та не вийшло. Крім брата-близнюка, що служив у морфлоті і торік перейшов у Севастополі на сторону Росії, у Михайла нікого немає. І саме з цих причин його не мали залишити у Збройних силах.

Сьогодні Михайло, а разом з ним ще близько трьохсот вояків, перебувають на позиціях, охороняючи кордони Сходу України. Втім, служити хлопців послали, а ось навіть аптечок видали не усім.

“Аптечка напівпорожня. Там майже нічого. Ніж ще радянський за 1 руб 15 коп”, — говорить хлопець.

Крім аптечок у хлопців немає нормальної їжі. Тож аби прокормитися, ходять до місцевих селян: копають городи, допомагають по господарству. За це отримують харчі немає хто дасть молока, а хто і шматок м’яса, — розповідає товариш Михайла Руслан Пікалов.

Сам розвідник, Руслан є очима артилерії. І повинен хоча б бінокля мати обов’язково. Та і того немає. Тож хлопець покладається виключно на свої очі, аби зберегти побратимів і своєчасно попередити про небезпеку.

“Нічого немає. Ні консоля, ні берців… Я ж очі артилерії, а насправді покладаюся лише на власні очі…”, — ділиться хлопець. 

З одягом у вояків теж не дуже. Ні білизни, ні шкарпеток. Руслан прийшов поспілкуватися з нами у зимових чоботях — інших у хлопця просто немає. Дуже хоче додому до Чернівців,  та навіть у коротку відпустку командування не відпускає. Каже, що батьків востаннє бачив три роки тому, коли ще його призивали на строкову службу.

Хлопці розповіли, що днями, на жаль, двоє їхніх побратимів не повернулися — загинули. А у них теж не було жодних документів.

“Двоє вчора загинули. І  хто тепер про них згадає? Як і кому ти що докажеш, що ти тут був?”, — говорять військові.

Складно і з грошима. Руслан розповідає, що зарплату не отримував тут в зоні АТО 3 місяці. “Коли поцікавився у начфіна, той сказав просто: тебе там немає по документах”, — розповів хлопець.

Про волонтерів ці вояки чули багато, але у лісі, де вони перебувають, жодного ще не бачили. Що далі робити і куди стукати –  теж не знають. Україну готові захищати. Та тільки мають одне питання: за що вони тут, якщо держава не дала форми, аптечок, їжі та зарплати. Виключно на патріотизмі довго не протягнеш.

Наталя Поколенко з Донеччини для “Громадського радіо

За підтримки:

Останнi новини