«Скільки ми бачимо зображень нинішнього Донецька?», — Куликов про поїздку до «ДНР»

Ірина Сєдова: Пане Андрію, вчора ви виступали в прямому ефірі 17 телеканалу з Донецька. З приводу цього в Інтернеті вже розпочався доволі напружений діалог. Скажіть будь ласка, чому ви вирішили поїхати саме до Донецька і, як я розумію, саме через Росію?

Андрій Куликов: Через Росію, тому що ставили, так би мовити, експеримент, щоби подивитися на те, через що доведеться проходити українським громадянам, котрі хочуть потрапити на цей бік і не мають часу або змоги отримати перепустку. Як це належить. А чому до Донецька — тому що давно хотів там побувати, щоб на власні очі побачити, що робиться у місті,  і взяти участь в цьому мості. І перевірити на собі,  це безпечно, чи це небезпечно.

Ірина Сєдова: В українському сегменті медіа почалися звинувачення в тому, що не треба розмовляти з сепаратистами. От, наприклад,  Денис Казанський пише, що Маша Варфоломеєва до сих пір в полоні у сепаратистів, а Куликов поїхав розмовляти. Що ви можете сказати з цього приводу?

Андрій Куликов: Я вважаю, що розмовляти потрібно, і через брак розмов нічого не вирішиш. Розмови, звісно, мало що вирішують. Але по-перше, ми даємо їм краще уявлення про те, чого хочемо ми. І ми з перших рук і з перших уст дізнаємося, що чують про нас вони. Без цього, я думаю, нам не досягти порозуміння. І, чесно кажучи, я абсолютно не шкодую, що туди поїхав. Я хочу поїхати туди знову. За цей короткий візит мені мало що вдалося побачити. Хоча навіть те, що я побачив, мені і тим, кому я про це розповім — корисно.

Ірина Сєдова: Багато журналістів, які виїхали з Донецька,  вони у списках «ДНР» на знищення, наскільки я знаю. Всі пам’ятають як Настю Станко затримали, коли вона туди поїхала. Коли ви туди поїхали, у вас були гарантії безпеки?

Андрій Куликов: В мене були гарантії безпеки, настільки, наскільки вони можуть бути. Є гарантії у тих, хто там має владу. Але ми ніколи не застраховані від того, що людина зі зброєю не стрельне у твій бік, якщо впізнає тебе і ти їй не сподобався. Трапитися може все.

Ірина Сєдова: Як можуть ті журналісти, які виїхали, отримати такі гарантії?

Андрій Куликов: Я б радив тут не ризикувати.

Ірина Сєдова: Вони більш упереджено ставляться до місцевих журналістів, чи ні? Які журналісти тепер можуть їхати туди, а які ні?

Андрій Куликов:  Я вважаю, що тут кожну ситуацію потрібно вирішувати окремо. Мені казали, що для працівників українських ЗМІ не дають акредитацію, а без неї небезпечно. Моєму візиту передувала певна підготовча робота, проведена 17-тим каналом. Я їм за це вдячний. А те що в принципі їхати українським журналістам туди, а тим, хто працює на той бік в Україну, і розповідати це — для мене це безперечно.

Ірина Сєдова: Що вас там найбільше вразило?

Андрій Куликов: Мене ніщо не вразило, тому що я аналізую інформацію постійно, мав уявлення про те, яким насправді є Донецьк. Я не можу сказати про настрої людей, тому що мені не вдалося поспілкуватися з ними. Я фактично заїхав на телеміст і зараз вже перебуваю на території, контрольованій українською владою. Але навіть побачити цю картину — це вже важливо. Скільки ми бачимо зображень нинішнього Донецька на українських телеканалах, або в ілюстраціях газет, сайтів? І там є те, що може нас порадувати, і те, що може нас засмутити. Коли ми не буваємо там, я вважаю ми позбавляємо себе повного уявлення про те, що коїться.