Громадське радіо
«Отже ми з літа минулого року організували четвертий великий тур. Перший почався на День Незалежності в серпні. З шести областей ми дали близько сорока творчих зустрічей і концертів, а наступний великий тур був присвячений Дню Святого Миколая, називався «Святий Миколай воїнам». Між тим були окремі виступи на Київщини, Чернігівщині для військовиків і сімей полеглих. Цього року поодинокі виступи тривали, а на День Незалежності був дуже великий захід, який ми проводили в Сіверодонецьку. На День Незалежності до нас підходили люди і казали, чого ж ви так довго їхали, чому ви не приїхали раніше?», — розказав режисер і ведучій програми, заслужений діяч мистецтв України Сергій Архипчук.
В четвертий тур збиралися з літа і вирушили саме на велике свято:
«Ми відразу, повертаючись до Києва, маючи виступ в центрі міста для артилеристів, почали планувати поїздку. Виступ відкладався: групи артистів чекали, дзвонили, тому що значно більше людей хоче поїхати ніж вдається реалізувати. І ось тепер вдалося це, вдалося присвятити це Дню захисника Відчизни і Покрові Св. Богородиці. Це дуже шляхетна місія і ми відкрили для себе Білгородський район, Станично-Луганський і Щастя. І ми побачили, що це Слобожанщина, це Київський край, який занедбаний і методично починаючи з Голодомору був підданий знищенню українського населення, витісненню його з цих країв, як з Донетчини, носіями іншої ментальності», — каже режисер.
Сергій розповів, що до складу групи входять різноманітні учасники, кожен з яких виконує свою місію:
«З нами є видатні артисти — прекрасний історик, освітянин і просвітянин Володимир Семистяг, з нами є письменник з Голандії Томас де Рідер, ми б хотіли щоб він власними очима побачив що тут відбувається. Він дуже мало за нами спілкується. У нього є очі і він чудово знає мову. В нас є молода письменниця, народжена на Луганщині, Женя Сенік. Є двоє заслужених артистів — Світлана Мирвода, Леся Горова, композитор з Хмельницького Віктор Відоменко, з яким ми будемо ставити виставу. Є рок-гурт один з нових «Друге сонце». Він має свою публіку. Є журналіст Олег Пахолок, який репрезентує профспілки, газети гірників. Є два водії».
Заслужена артистка України Леся Горова, яка дала під час війни більш двохсот концертів каже, що іноді концерти доводиться давати просто неба і то якраз ті підрозділи, куди зазвичай артисти не доїжджають:
«Ми підібралися дуже близько до передової, користуючись тим, що перемир`я. Хоча звичайно якийсь страх в душі все одно був. Ми їздили від Щастя до Станиці Луганської щодня по два рази туди-назад. Бачили вчора два беспілотники, які літали над Станицею Луганською, а ми виступали просто в полі на вантажівці, під зоряним небом у хлопців 128-ї бригади, в яких ще взагалі нікого не було за 5 місяців. Вони нас слухали ковтаючи кожне слово і кожну ноту, а ми відчували наскільки ми на своєму місці, наскільки ми робимо потрібну справу».
Співачка зізнається, що саме такі концерти для наших захисників найдорожчі ніж виступи в престижних залах:
«Тому що наше мистецтво повинно для чогось служити. Воно не повинно просто собі бути, для того щоб ми були на плаву, як артисти. Я як митець, як композитор, який творить музику – пісню дуже б хотіла, щоб моя музика була комусь потрібна, приносила якусь емоцію, якусь користь. Саме на таких концертах це і відбувається. Я виступаю в Європі. Я виступаю по Україні, в великих залах, в престижних залах, але ніколи не відчувала ще в житті такої енергетики, як на цих концертах. Навіть на вантажівках, навіть біля танків, навіть коли це страшно. Навіть під Широкіно в Маріуполі, коли стріляли так, що нам просто серце здригалося. Ми розуміли, що в цей час можуть когось вбивати, а ми співали для тих, хто має маленьку перерву і хто хоче трошечки розслабитись».
І глядачі відчувають ці емоції. Ось, що розповів начальник штабу 54-ї бригади Андрій Мовчан після концерту в Артемівську:
«Впечатления от концерта у меня в двух плоскостях как в культурно-эстетической, так и в социальной плоскости. Очень полезен концерт как для военнослужащих для воспитания и поддержания воинского духа и для связи между народом и армией. Солдаты находятся в отрыве от своих семей, от информационного пространства, от жизненного пространства – это как контакт с другим миром. А с точки зрения искусства очень впечатлила самоотдача артистов и стремление передать свой эмоциональный заряд».
В різноманітній програмі кожний глядач знаходить своє. Для російськомовних українців особливо важливо чути українську пісню:
«Хороший концерт. Я сам не очень хорошо говорю на украинском языке, но украинские песни мне очень понравились. Особенно мне понравилась песня “Гей Соколе!”, то что она белоруская это очень хорошо, даже не верится, что кто-то мог так хорошо сложить песню про украинцев. Это приятно, что другие народы помнят об Украине и то, что мы боремся здесь за них», — розповів військовослужбовець Олексій Воєвода.
Такі великі акції мають на меті не тільки підтримання бійців, артисти везуть волонтерську допомогу і проводять просвітницьку роботу з жителями:
«Ми крім того, що співаємо для військових робимо просвітницьку роботу – співаємо в будинках культури для місцевого населення. Якщо в Станиці Луганський люди залякані, ми це відчули, тому що мало прийшло. Коли ми питаємо: скажіть, як в вас люди налаштовані. Ми вам нічого не скажемо, ми боїмося, ми не знаємо, що може спрацювати проти нас. Але тягнулися. Коли почули українську пісню, підходили, підходили і так аж заслуховувалися. Інша ситуація в Кондрашівці – це частина Станиці Луганській. Там на концерт прийшов повний будинок культури, особливо діти, які співали з нами і дуже сильно зраділи, коли я їм подарувала книжку з піснями для дітей. У мене є така книжка – “Відчинилося життя”. І ми домовились, що я приїду знову і зробимо спільний концерт», — каже Народна артистка України Леся Горова.
На думку співачки в державі немає програми культурного розвитку Сходу. Люди приходять до України саме завдяки зустрічам з такими волонтерами.
«Держава немає єдиного гуманітарного плану розвитку Сходу України. Заїжджають поодинокі волонтери, такі як ми — даємо їм книжки, українську пісню. В них душі тремтять, душі того прагнуть. Я не знаю, чим займається Стець і його міністерство, але я просто хочу сказати, що я роблю більше чим він і його міністерство разом взяте. Тому що я приїжджаю, даю концерт, дарую книжку, говорю до них і вони повертаються до українського. Вони хочуть співати, читати, розмовляти українською мовою. Це крик душі, тому що я зараз знаходжуся тут, тому, що я побачила це на власні очі. Ці розбомблені будинки, розбомблені, вибачте, серця», — додає Народна артистка України Леся Горова.
Ганна Бокова для «Громадського радіо» з Артемівська-Бахмуту