Переселенці у Костянтинівці стали «живими книгами»

Переселенці у Костянтинівці стали «живими книгами»

Ірина Захарова — переселенка з Горлівки, жінка каже, до останнього була вдома, поки снаряд не прилетів до сусіднього будинку і її п’тирічний онук Богдан став заїкатися. Тоді втрьох — з донькою та онуком виїхали з міста.

Це вже вдруге, як Ірина Сафронівна біжить від війни. Ще в молодості подібного довелося зазнати в Абхазії, там з чоловіком вона працювала в кооперативі. Після початку бойових дій приїхала в Україну, до батьківської хати, — зі сльозами згадує жінка.

Історія живої книги Лідії, що бігла від війни у Ясинуватій, також зворушила присутніх: її родина з двома маленькими дітьми змушена була залишити  власний будинок, коли снаряд прилетів і спав посеред подвір’я. Вхопивши дітей, вони приїхали до сусіднього міста. А тут найголовнішою проблемою стало зняти житло, бо місцеві не хочуть здавати квартири переселенцям, особливо з дітьми, каже Лідія. Сьогодні її родина та ще одна (загалом 8 чоловік) живуть у маленькій двокімнатній квартирі.

Христина Шостир, що прийшла на зустріч, місцева. Сьогодні вона є волонтером, і розуміє, наскільки важливі такі зустрічі.

Координатор проекту «Живі бібліотеки» Марина Пархоменко, що реалізується за підтримки USAID, прагне, щоб на такі зустрічі приходило якомога більше людей, аби переселенці не замикалися на своїх проблемах, а проговорюючи їх, шукали вихід.

Сьогодні у рамках проекту волонтери шукають інші шляхи порозуміння у суспільстві, прагнучи допомогти тим, хто сьогодні опинився у складній життєвій ситуації.

Наталя Поколенко з Донеччини для “Громадського радіо

За підтримки:

Останнi новини