45 років тому на Київщині убили художницю і дисидентку Аллу Горську

28 листопада 1970 року Аллу Горську, українську художницю-шестидесятницю, було вбито в помешканні її свекра у місті Василькові Київської області. Слідство, яке вела прокуратура Київської області, дійшло висновку, що Горську вбив її свекор з мотивів особистої неприязні, а потім наклав на себе руки. В Україні поширювалися жахливі чутки про ці смерті, зарубіжне радіо подавало свої версії. Розмови про смерть Горської й обставини її загибелі присікалися владою. Це вбивство за деякими версіями приписують КДБ, який мстив Горській ще за оприлюднення разом з Василем Симоненком фактів масових розстрілів киян у Биківнянському лісі (скоріш за все, саме це стало причиною побиття міліціонерами у м. Смілі Симоненка, внаслідок чого він і помер у лікарні через кілька місяців).

Горська була одним із організаторів Клубу творчої молоді «Сучасник» (1959–1964). Разом із В. Симоненком і Л. Танюком відкрила місця поховання розстріляних в НКВC на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у Биківні (1962 — 1963), про що вони заявили в Київську міськраду («Меморандум № 2»).

Горська була на процесі Вячеслава Чорновола 15 вересня 1967 у Львові, де з групою киян заявила протест проти незаконного ведення суду. 1968 Горська підписала «Лист-протест 139» на ім’я керівників КПРС і радянської держави з вимогою припинити незаконні процеси. Почалися адміністративні репресії проти «підписантів», кагебістський тиск. Києвом і Україною пішли чутки про існування підпільної терористичної бандерівської організації, керованої західними спецслужбами. Одним із керівників цієї організації називали Горську.

За нею стежили, іноді демонстративно, їй погрожували невідомі особи. 1970 року Горську викликали на допит до Івано-Франківська у справі заарештованого В. Мороза, але вона відмовилася давати свідчення. За декілька днів до смерті склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність і жорстокість вироку.

В програмі “Історична правда” син Алли Горської розповів про власне розслідування смерті матері, яке він вів усе життя.

Поховали Аллу Горську 7 грудня 1970 року під пильним наглядом КДБ у закритій труні на новоствореному цвинтарі у Берковцях. Прощальне слово виголосили О.Сергієнко, Є.Сверстюк; В.Стус прочитав вірша з присвятою, «за дорученням львів’ян» прощальне слово в пам’ять «незрадливої дочки українського Відродження 60-х років» виголосив І.Гель. За участь у «націоналістичному» похороні всі вони потім мали службові неприємності.

А Богдан Горинь у «Невиголошеному слові» написав: «Помер Василь Симоненко, але залишилася Ідея Симоненка. Помер Леонід Кисельов, але не помирає Ідея Кисельова. Загинула Алла Горська, але не загинула, житиме Ідея Алли Горської… Від сьогодні ім’я Алли Горської приєднається до того смолоскипа нашої духовності, який уже стільки років прорізає своїм соборним тілом найбільшу темінь».