Громадське радіо
Щодня вони плетуть десятки метрів маскувальних сіток, аби вберегти військових, — розповідає волонтер цього руху Надія Калінченкова.
«Мы работаем с 9 до 6 вечера, без выходных, без воскресений, без суббот, без праздников. У нас нет ни Пасхи, ни 1 Мая, ни Нового года. Мы все эти дни работали здесь. Ручной труд везде ценится, мы в него душу вкладываем, мы делаем для того, чтобы защитить — и сеть, чтобы защитить, и кикиморы», — розповідає волонтерка.
Євгенія Василівна — одна з найстарших. У свої 68 вона приходить щодня, працює як зміну на роботі з 9 ранку до 6 вечора. Ще торік жінка почула в церкві від подруги, що є така організація, яка допомагає бійцям. Прийшла, не роздумуючи, — згадує пані Євгенія.
«Зі мною жінка в церкву ходить, вона сказала, що є така організація, я прийшла торік. От і працюю», — розповідає Євгенія Василівна.
Маскувальні сітки та кікімори замовляють бійці з передової. Жінки з бджілок кажуть, що за рік вже зв’язали не одну сотню метрів сіток. Сьогодні вже є замовлення на білі, бо починається зима. А самі солдати розповідають їм, що їхні кікімори наче чарівні: ще жодного, хто одягає їх, не поранили, — ділиться пані Надія.
«У нас был такой случай: все были ранены, а один боец в кикиморе нет. К нам приехали бойцы и говорят: ваши сети заговоренные? Да, — говорим, — заговоренные. Мы стараемся говорить только о хороших вещах в процессе работы, чтобы эта энергия передавалась бойцам».
До «бджілок» може приєднатися будь-хто. І сказати скільки їх, вони точно не можуть. Допомогти плести сітки сюди приходить і громадянка Росії Ольга, яка сьогодні мешкає у Краматорську. Жінка каже, їй соромно за свою країну, вона не може допомогти військовим грошима, а ось працею і своїми руками залюбки. Хай це буде її невелика частка у перемогу України, — говорить Ольга.
«Як я можу ще допомогти? Фінансово — скрутнувато. Я можу щось зробити руками. Волонтерство — це стан душі. Я отримаю задоволення, що я роблю добрі справи».
А взагалі тут раді будь-якій допомозі — і фізичній, і фінансовій. Бо літні люди, які переважно плетуть сітки за свої гроші з пенсії купують сітку, з якої потім роблять маскувальну, — розповідає Надія Калінченкова.
«Деньги берутся от этих женжин и мужчин, они со своей пенсии приносят сюда. Приносят и другие организации. Мы сети за эти деньги покупаем. Но для нас это очень дорого».
Ідея об’єднатися задля допомоги бійцям належить Ірині Сидоренко. Жінка хотіла довести, що звичайні люди своїми руками можуть зробити щось незвичайне, — наголошує пані Ірина.
«Доказати суспільству, що мотивовані люди можуть багато зробити для своєї країни у такий важкий час. Своїми руками зробити. Що ми і є країна».
Щотижня виконані замовлення разом з іншими потрібними речами — теплими шкарпетками, светрами та смаколиками — відправляють на передову. Подяки не чекають, чекають дзвінка, що всі живі і потрібні ще кікімори та маскувальні сітки.
Наталя Поколенко з Донеччини для «Громадського радіо»