У Дніпропетровському  інституті відкрили меморіальну дошку на честь героя АТО

Як  повідомляє кореспондент  «Громадського радіо» з Дніпропетровська, на церемонії в альма-матер зібралися студенти, викладачі, представники обласної влади.

«І урочиста, і сумна подія. Держава втратила достойну людину. Минуло десять років, коли наш слухач Артур Місків вступив на навчання до нашого інституту. Залишився і серед своїх однокурсників, і серед викладачів як активна людина, яка мая патріотичну державницьку позицію, вміє відстоювати країну», — прокоментував директор інституту Сергій Серьогін.

У середу, 10 лютого, на річницю загибелі Артура, у Березнуватівській середній школі, де свого часу навчався боєць, також увіковічили пам’ять про нього відкриттям меморіальної дошки.  Педколектив  школи від свого колишнього випускника в захваті і досі:

«Він завжди був усміхнений. Памятаю його усмішку. Він доброзичливий. Людина щира, відкрита», — розповідає вчителька Артура Людмила Півненко.

Артур Місків був призваний на військову службу у серпні 2014 року. Сумнівів, служити чи ні, не мав жодних — розповідає батько героя:

«Ми як батьки відмовляли його, але він, маючи за спиною дві вищих освіти, сказав: ви не для того мене вчили, він закінчив військову кафедру. Було присвоєно звання йому «молодший лейтенант». Він сказав: Я прийняв присягу офіцера і не збираюся ховатися під материною спідницею».

Освіти боєць дійсно мав дві — вивчився на агронома та на держуправлінця. Спершу працював в облдержадміністрації. Потім переїхав до Києва.

Після чотирьох місяців служби на Сході у 17-й танковій бригаді хлопець потрапив під Дебальцево. У двадцятиградусний мороз Міськів ремонтував військову техніку. Це дозволило його бригаді понад тиждень протриматися на своїх позиціях.Чергував на блокпості.

Через півтора місяці батальйон № 40 опинився в оточенні бойовиків.

Більшість бійців сховалася у бліндажах. Артур же пішов у наступ. Воював до останнього, не здавався. І був убитий у відкритому бою. За тиждень до того, як було оголошене перемир’я під Дебальцево, говорить батько Артура:

«Він казав: я пішов воювати, щоб вижили батьки, брат. І щоб ворог не пішов до нас на Дніпропетровщину».

Цілий місяць батьки розшукували тіло сина. Поховати його вдалося лише 14 березня.

Маргарита Кримова з Дніпропетровська для «Громадського радіо»