Керівник клубу: «Реконструктор для будь-якої армії — підготовлений вояка»

Сценарій цієї битви — спільна робота представників клубів-учасників. Вона не має під собою конкретного історичного підґрунтя, розповів «Громадському радіо» керівник військово-історичного клубу «Повстанець» Владислав Куценко. З назви клубу зрозуміло, що його підрозділ воює на боці Української повстанської армії. Саме їхнього вояку за сценарієм захопили у полон фашисти. Їхня задача — його визволити.  У бою приймали участь чотири табори: німецький, союзників, Червоної армії і УПА.

«Власне своїми силами і створили цей фестиваль. Владі, мабуть, непотрібна реконструкція – ніхто нам практично нічим не допоміг, але ми самі це робимо, тому що знаємо, що ця річ потрібна. Потрібно людям показувати правду, якою вона була», — розповів Владислав Куценко.

Говорячи про тенденції ре конструкторського руху в Україні, Владислав зазначає, на Сході України, звідки він сам, реконструктори віддають перевагу Радянській армії та німецькій. За його словами, починаючи з 2009 року на Донбасі, серед реконструкторів робився акцент виключно у контексті боротьби Червоної армії проти гітлеровців.

В той же час, говорить Куценко,  у Слов’янську, після звільнення міста почали цікавитись історією УПА у противагу «руському миру». Двоє учасників їхнього клубу беруть участь в АТО. Хоча є і ті, хто вступив до лав бойовиків.

«Реконструктор для будь-якої армії – підготовлений вояка. Це людина, яка не боїться пострілів, не боїться вибухів, вміє стріляти, розбирати зброю, вміє рити окопи, робити землянки і так далі», — розказав Владислав Куценко.

Такий підготовлений вояка — Михайло Іванов з Луганщини. Він брав участь в АТО як доброволець п’ятого батальйону «Правого сектору».  Не останню роль у цьому зіграла і його тяга до реконтструкторського руху.

Свій не вступ до історичного факультету він компенсує участю у  клубі «172 полк». Зазначає, що через АТО реконструкторський рух в Україні занепав — не до того зараз.

«З самого народження я відчував себе українцем і однозначно до 91-го року я жив в УРСР, а після 91-го я жив в Українській республіці. Тому я ніколи не відчував себе представником іншої нації, але я не патріот ні країни, ні держави. Я – патріот цієї землі, яка дуже давно вважається України і, я сподіваюся, буде далі вважатися» — говорить Михайло Іванов.

Дуже просто, по-хлоп’ячому Михайло пояснює, чому треба сьогодні стояти за Донбас. Каже, що як у дитинстві хлопці з одного двору, не пускали хлопців з іншого, так само і зараз склалось між Росією і Україною.

«Україна — це наш двір, а Росія — це сусідній двір. І ми хлопцям з сусіднього двору своїм двором не повинні поступитися», — зазначив Михайло Іванов.

Валентина Троян з Києва для «Громадського радіо»