Метою об’єднання, до якого увійшли 10 відомих правозахисників, було слідкувати за дотриманням підписаних Союзом Гельсінських угод.
«Ці люди у 1976 році фактично схопили державу за язика: ви сказали це у Гельсінських угодах — ми від вас нічого зайвого не вимагаємо. Ми хочемо вам допомогти. Саме створення групи витягло державу грати в іншому полі: є гарні закони і реальне їх виконання, життя. Тут виявилось, що держава не здатна виконувати ті закони, які прийняла», — розповів очільник Української Гельсінської спілки з прав людини адвокат Аркадій Бущенко.
До групи належали не лише українці, а й представники інших національностей — росіян, євреїв. Створення об’єднання знаменувало перехід українського визвольного руху на новий етап — легальної боротьби, вважає член УГГ Йосиф Зісельс:
«Гельсінській групі вдалось вписати модуль національно-визвольної боротьби у правозахисний контекст. Держави Заходу вважали, Україна — це зона відповідальності СРСР, вони не сприймали визвольний рух як рухи в Африці чи Південно-Східній Азії. Після цього руху це стало виглядати трохи по-іншому».
Група двічі поповнювалась новими членами після репресій проти її учасників. У 1988 році її наступницею стала Українська Гельсінська спілка, яка займається моніторингом дотримання прав людини і нині.
Повну розмову з учасниками Гельсінської групи та керівниками Гельсінської спілки читайте і слухайте тут.