Степан був воротарем краматорської футбольної команди “Авангард”. Влітку 2014 року він був затриманий в Донецьку за наявність української символіки на одязі, за що згодом був страчений.
Відкриття меморіальної дошки відбулося у 12 школі, де навчався Степан. Він був дуже відомим юнаком, тому сказати про нього теплі слова прийшли багато містян.
Мати Степана отримала листа від жительниці села Горбачева-Михайлівка, де був страченний її син. Вона зачитала його присутнім:
«В субботу я отримала лист від мешканки Горбачово-Михайлівки, тієї самої, де розстріляли нашого Стьопу. Вона, нажаль, не змогла приїхати на відкриття дошки, але дуже хотіла. Я прочитаю цей уривок: «Коли до нашого села прийшли «визволителі», ми усі були в шоці . Банда зеків пі командуванням російського контингенту. Першим їх «подвигом» було вбивство місцевого міліцеонера, який відмовився поповнити їх ряди. Навіть ті, хто так бажав «ДНР» принишкли. Посадки навколо замінували. В один із днів прийшла в їх «кубло» під назвою «штаб». Думала говорити про дрова. Де ж їх збирати, коли все заміновано. Питаю у старшого. Бачу великий стіл, заставлений їжею та пляшками із горілкою І серед цих зп’янілих чоловіків сидить за столом роздягнутий хлопець. На вигляд 15 — 16 років. Світловолосий. З блакитними очима. Тіло в синцях, ноги скручені скотчем. (Далі діалог)
— Старший, відпусти пацана. Він же ж нідочого. Не бери гріх на душу.
— Йди, мати, по дрова, — а в очі не дивиться.
— Так там же міни.
— А ось ми таких «укропів» виженемо, одразу розмінуємо.
А очі ховає. А хлопець дивиться і така безвихідь і туга в нього в очах. Ішла додому, вмивалася сльозами. Пізніше побачила у місті його фото розклеєні на автостанції. Так дізналася, що хлопця звуть Степан. Україна по праву може пишатися такими хлопцями, як Степан».
Серед присутніх були також представники місцевої та обласної влади. Голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жібрівскій висловив слова співчуття рідним загиблого і закликав молодь пишатися своїм земляком:
«Безумовно ми схиляємо голову перед цим, з великої букви Українцем, який здійснив подвиг. Він загинув. Сьогодні повинні пам’ятати про нього та про його дії, про його вчинки – не просто дивлячись на дошку. Просто схиляти голову перед ним -це половина справи. Дуже важливо зробити те, що він хотів. Дуже важливо, щоб Донецька Україна була найкращою частиною світу. Безумовно Україна має завдячувати йому. Але я в першу чергу звертаюся до молоді. До тих однолітків цього нашого українського козака пана Степана і хочу сказати: те що ми з вами зробимо, то буде найбільша пам’ять про цього з великої букви Українця. Я дуже сподіваюсь, що ми з вами тут розбудуємо Український Краматорськ. І це буде найкраща пам’ять про нього!»