Персональні межі — комплексне поняття, яке означає, що для людини є прийнятним, а що неприйнятним у взаємодії з іншими людьми. У першу чергу вони визначені і законом. Про це в подкасті «З понеділка!» на Громадському радіо розповіла психологиня, психотерапевтка, кандидатка психологічних наук Анна Крайлюк.
«Я як водій маю їхати. Які правила дорожнього руху? Як пішохід має з себе вести? Це вже теж є межі, визначені законом. Також є так званий етикет: що прийнятно в нашому суспільстві, в нашій культурі, у взаємодії з людьми, з колегами, з людьми старшими, молодшими. І, звичайно є, індивідуальні особисті межі. Це те, як я себе відчуваю, що для мене є комфортно, а що некомфортно у взаємодії з іншими людьми. І там є і фізичний комфорт, і емоційний комфорт, і інтелектуальний (про думки, щоб вони теж приймалися і поважалися)», — розповіла Анна Крайлюк.
За її словами, етикет — це є загальноприйняті норми. Але окрім них є ще індивідуальний комфорт. І для якоїсь людини дійсно, коли ми будемо торкатися, цілуватися — це дуже грубе порушення кордонів. Воно може викликати сильний дискомфорт і прямо лякати. І тому ця людина має про це сказати. Типу «Мені некомфортно обійматися». Так само, як ми маємо в неї запитати: «Обіймемось чи ні?». І це і буде тоді оцей індивідуальний комфорт для кожного.
«Тому що є загальноприйняті межі, а є індивідуальний досвід. І ми маємо його поважати, а для цього ми маємо про це говорити, запитувати і говорити, відповідати», — зазначила експертка.
Для того, щоб відстоювати свої межі, потрібно бути впевненою в цей момент в собі, у своєму відчутті і потребі.
«І просто про це сказати твердо, спокійно, з проханням, з позиції „я“. „Ти знаєш, я відчуваю дискомфорт, коли ти так зробив/зробила. Будь ласка, не роби так більше. Для мене буде комфортно, якщо ми привітаємося вербально, можливо, потиснемо руки один одному, на цьому все“. Тобто, ви говорите про свій дискомфорт і про те, як для вас буде комфортною. Без переходу на „ти“», — підкреслила психотерапевтка.
Бо якщо перейти на «ти»: «Ти мені прям травму наніс, ти мене образив» — це буде сприйнято як обвинувачення. І це дійсно може мати певний конфлікт.
«Але, в принципі, така здорова агресія і впевненість, що я маю право на те, щоб мої кордони не порушували, і маю право забезпечити свої потреби — цього достатньо», — пояснила експертка.
Читайте також: Як спорт допомагає краще думати
Багато хто з людей були навчені бути зручними, безпроблемними, непомітними, зазначила Анна Крайлюк. Це те, що в соціумі краще приймається, ніж якась яскрава людина. Яка незгідна, яка має свою думку, позицію, має свій комфорт і дискомфорт у взаємодії з іншими.
«Зараз я дивлюся, як моє покоління батьків вчить дітей. Зараз цього майже немає. Ми вже не робимо дітей зручних. І, наприклад, мій син трирічний, мені інколи каже: „Ні, не обіймай мене“, „Ні, не можна мене цілувати“. І я така: „Звичайно, не проблема, розумію“. Я просто цього не роблю. Тому що я поважаю, що інколи він хоче обійматися, інколи не хоче. І це його право. Тому такий дискомфорт, він дійсно виникає, тому що нас цьому не навчають. Але ми можемо змінювати це. Ми, як дорослі, вільні люди, маємо повне право щось змінювати і звільняти себе від тих обмежень», — додала експертка.
За її словами, здоровий егоїзм потрібен для того, щоб людина могла турбуватися про себе в житті і вибудовувати дійсно якісні стосунки, взаємодії з людьми. Здоровий егоїзм потрібен для того, щоб люди могли відчувати свої потреби, емоційні реакції і теж казати про них.
«Просто часто відбувається така підміна понять, що егоїзмом називають те, що по факту є егоцентризмом. Егоцентризм — це дійсно нездорова річ. Егоцентризм — це коли не я сама задовільняю свої всі потреби, а коли я використовую інших або очікую, що вони мають мені їх задовольняти. Або я маніпулюю ними так, щоб вони задовольняли всі мої потреби, були такі, як я хочу. Відповідали всім моїм очікуванням», — підсумувала Анна Крайлюк.
Слухайте також: Чому вклад у здоровʼя — допомога державі
Раніше на Громадському радіо говорили про книгу «Повага: як діяти, коли зазіхають на твої особисті кордони». Це своєрідний порадник для дівчаток, який розповідає про головні проблеми, з якими стикаються підлітки (самоідентифікація; визначення власної мети та шляхів її реалізації; дискримінація; ставлення до стереотипів тощо). Книжка написана американськими авторками. Про певні речі вона каже вільніше та розкутіше, ніж книжки, що видані в Україні.
Як читати й слухати Громадське радіо на тимчасово окупованих територіях — інструкція
Повністю розмову слухайте в доданому файлі