«Вишитий портрет Ілліча» або як радянська пропаганда спотворювала петриківський розпис

Про репресії українського мистецтва, та чому «петриківка» не стане символом Євробачення-2017, розповіли творці «Петриківського календаря»

Петриківський розпис або «петриківка» — унікальне українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке походить з селища Петриківка на Дніпропетровщині. 5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО, і наразі це єдина форма культурної спадщини України, що потрапила до цього списку.

Про те, чому важливо відродити петриківський розпис на його батьківщині кореспондентка «Громадського радіо» спілкувалася із арт-менеджером проекту «Петриківка» та найвідомішою майстринею петриківського розпису Галиною Назаренко.

«Проект «Петриківського календаря» виник на базі спільноти «Петриківка», яка є дуже популярною у Facebook, — там її читають дуже багато людей. Десь із 2011 року я випускаю самовільно-добровільно макети календаря для безкоштовного електронного скачування та самостійного роздруку», — розповідає Ігор Лісний.

Він каже, що головною метою спільноти є поширення «петриківки» у світі. Цього року, на численні прохання , що надходили від людей, що слідкують за діяльністю спільноти, було вирішено створити друкований календар.

«Але в цьому році ми вирішили створити такий календар і частину коштів з продажу цього календаря виділити на розвиток власне цього проекту, тобто, до цього проект розвивався як така волонтерська ініціатива, власні кошти якісь ми туди вкладали, та ми побачили, що дуже багато людей хочуть допомагати розвиватися проекту, надавати якісь кошти, і власне таким чином, кожна людина може допомогти розвиватися проекту», — каже Ігор та додає, що усі охочі долучитися до розвитку проекту petrykivka.dp.ua, можуть взяти участь у конкурсі молодого художника петриківського розпису.

Він також анонсував відкриття школи петриківського розпису.

Авторами календаря є Галина Назаренко — найвідоміша майстриня петриківського розпису в Україні, а також Олександр Опарій — відомий за тією самою пурпуровою квіткою, яку пропонували зробити символом Євробачення-2017.

Календар можна придбати у Києві, Львові, а також замовити в інтернеті.

Ігор також розповів, чому саме Європейська мовна спілка відмовилася зробити петриківську пурпурову квітку символом Євробачення-2017, яке відбудеться у травні в українській столиці:

«Я просто собі уявив, що було б, якби „петриківка“ була символом Євробачення …»

Ігор розповідає, що після того, як він обрав малюнок Олександра Опарія, він виклав його до спільноти у Facebook та запитав думку людей, чи варто використати його як символ конкурсу. За словами Ігоря, ідея дуже сподобалася людям, а пропозицію поширили десятки видань.

«Коли пройшли результати цього голосування закритого, нажаль, відбір конкурсного логотипу відбувався у дуже закритому режимі серед десяти дизайн-студій, і просто не було можливості запропонувати, щоб „петриківка“ стала символом Євробачення у мене, як у приватної особи, тобто я мав зареєструватися як дизайн-студія, потрапити в їхній шорт-лист, тобто, мені здається, що тут був такий момент трішки корупційний, не знаю, як це правильно назвати, але не вдалося офіційно запропонувати символ. Але ідею дуже підтримали, Міністерство культури сказало, що обов`язково в заходах будуть використовувати „петриківку“ як символ України».

Ігор також додав:

«Офіційна відповідь Європейської мовної спілки була така, що вони не хочуть, аби символом Євробачення був якийсь занадто національний символ».

Галина Назаренко — майстриня родом із самого села Петриківка займається розписом із дитинства, та каже, що ця справа є її життям. Вона подорожує світом із виставками своїх робіт.

«Найбільше виставок було у Франції — це Париж, Коньяк, Морестель. Потім, в Америці, де колекціонери проводили виставки і фестивалі, ми з ними співпрацюємо, потім — Туркменистан, Білорусь, дуже багато було виставок у Болгарії. Потім трішки було в Італії, Потругалії, — зараз ми залишили свої праці, вони були у Палаці королів» у Лісабоні«, — розповідає пані Галина.

Мисткиня також зазначає, що наразі готується до наступних закордонних виставок, проте де саме вони відбудуться не хоче афішувати, щоб не порушити власних планів.

Постає питання, чому автентичний вид українського мистецтва, який так цінують за кордоном, опинився у буквальному занепаді на батьківщині. Кореспондентка «Громадського радіо» поцікавалися, чи існували школи петриківського розпису, адже за словами пані Галини, «петриківка» існує щонайменше зі 17 сторіччя, та походить від «козацького барокко».

У 1936 році український мистецтвознавець, художник і педагог Олександр Статива організував школу Петриківського розпису, яку було закрито під час радянських репресій.

За словами Ігоря Лісного, радянська влада почала використовувати петриківський розпис у своїй політичній пропаганді.

«Зрозуміли, що петриківський розпис можна використовувати в політичній пропаганді, і почали відбуватися у 30-ті роки „виставки народного мистецтва“, „здобутки“, „Ілліч у вишитих рушниках“, петриківський розпис на пропагандистських плакатах», — каже він, — «Зрозуміло, що якщо народне мистецтво неможна знищити, то його можна використовувати в політичній пропаганді».

Саме тому, за словами дизайнера, за «петриківкою» залишилися певні негативні асоціації, — наслідок цієї ж радянської пропаганди.

Проте, сьогодні людей все більше цікавить автентичне українське мистецтво.

Пані Галина каже, що нажаль, не всі розуміють важливість розвитку «петриківки», та відверто крадуть її роботи, використовуючи в комерційних цілях. Наприклад дизайнери одягу, імена яких майстриня не повідомила, без її згоди застосовували її ескізи у створенні принтів для свого вбрання. Вона каже, що для боротьби із цим явищем потрібно змінювати менталітет людей, адже сьогодні простежити усі випадки таких крадіжок дуже важко. Українці не хочуть платити за мистецтво.

Та проект продовжує жити і розвиватися, і вже наступного року планується створення сувенірів із розписом, а також впровадження конкурсу молодих художників, саме задля підтримки і розвитку цього виду мистецтва. Також готується організація постійно діючої школи петриківського розпису, де викладатимуть майстри із села Петриківка, де усі охочі матимуть можливість навчитися мистецтву розпису.

 

Олена Ребрик, «Громадське радіо»