«До нас приїхав театр!» Діти-переселенці знову зустрінуть Великдень далеко від дому

«До нас приїхав театр!» Діти-переселенці знову зустрінуть Великдень далеко від дому

У пансіонаті «Джерело», де живуть родини переселенців — пожвавлення. У великій кімнаті діти малюють, з мотузок роблять курчат до Великодня і готуються до головної частини програми — вистави лялькового театру.

Передсвяткова атмосфера передається й дорослим, які приїхали сюди у 2014-15 роках з окупованих територій Донецької і Луганської областей. Те, що зазвичай настрій в пансіонаті не такий безтурботний, видно навіть з убранства кімнати, де проходитиме вистава. На стінах вже застарілі новорічні прикраси — Дід Мороз, Снігуронька, гірлянди і кульки, по кутках розставлені ліжка, на яких сушиться випраний одяг.

Артисти лялькового театру помічають — раніше для розваг і концертів тут була окрема актова зала. Але  зараз вона намертво зачинена. Жителька «Джерела», 31-річна переселенка з Луганська Юлія Мартиненко, пояснює — у приміщенні вже дві зими немає опалення.

«Отопления нет, электричество было с перебоями, по разным причинам — и из-за того, что тут с проводкой проблемы, и из-за того, что разные люди пытались нам его выключить», — і з посмішкою на обличчі продовжує, — «Я вчера плакала, а сегодня я улыбаюсь, потому что иду делать скворечники».

Ситуація з «Джерелом» складна — статус понад 160 переселенців, які там проживають, неврегульований, вони постійно перебувають перед загрозою виселення з пансіонату. Протягом останніх трьох років такі спроби відбувалися неодноразово. Переселенка Оксана не витримала, виїхала з «Джерела» півтора роки тому в інше місце, зараз приходить лише в гості до подруг:

«Те же проблемы, которые у них есть, они существовали и тогда — с этими отжимами пансионата, со всякими военными. Полтора года назад было всякое. Собственно, поэтому и съехала, потому что все не очень радужно было».

Востаннє приватний власник «Джерела» заявляв, що 1 березня хоче розпочати ремонт — і всім мешканцям потрібно з’їхати. Куди — невідомо. Представники столичної влади запевняють, що пропонували жителям пансіонату кілька варіантів в інших регіонах, але вимушені переселенці кажуть, що вони не придатні для життя.

Зараз у «Джерелі» кожна сім’я живе в окремій кімнаті, більшість з них — з ванною і туалетом. Багатодітні родини розміщаються навіть у тих номерах, які колись були «півлюксами». Але весь побут — в одній кімнаті: дитяче ліжко, доросле, кухня, пральня. Вся родина — на десяти квадратних метрах.

Молодші діти ходять в школу чи дитсадок у Пущі-Водиці, тут же є і педіатр. Старші їздять в коледж до Києва, як 17-річна Оксана, яка вчиться на кухаря. У столицю потрібно їхати і якщо знадобиться консультація вузьких медичних спеціалістів.

Настрій покращує хіба що гарний вид з вікна — на ліс довкола пансіонату, і змога гуляти на великій території. Однак взимку, коли холодно, дозвілля дітям бракує, розповідає мати Матвія Світлана Матузна:

«Тут была организована комната для детей, специально занимались с детьми, тут была и лепка, и рисование, но, наверное, не хватило времени у взрослых это все оставить надолго. Постепенно все это прекратилось».

Вистави лялькового театру волонтери Культурного центру «Новий Акрополь» привозять сюди вже вшосте. Кураторка театру Лариса Любонько пояснює, чому вирішили подбати про видовища, а не лише гуманітарну допомогу:

«Діти потребують уваги. У них є просто школа, вони живуть у холодному приміщенні, з синяками під очима, хочеться більше якоїсь казки принести. Хочеться насправді готувати якісь ще заняття, розмовляти з ними, щоб їм не було сумно».

Поділяє цю думку і актор-аматор Євген Данілов. У повсякденному житті він — підприємець, виготовляє геральдику, виставкове обладнання і сувенірну продукцію. У спектаклі — Змій:

«Я гадаю, що це маленькі знаки уваги, можливість зробити хорошу справу і надихнути дітей на якісь позитивні образи, хороші вчинки, хороші звички, які вони бачать у персонажах цих вистав».

Школярка Соня за виставою стежить із цікавістю. Зізнається — сама мріє про сцену:

«Очень интересно все. А кем ты хочешь быть, когда вырастешь? Хочу быть знаменитой певицей. А ты сейчас занимаешься пением? Конечно. А с кем? С учительницей по музыке в школе и так пою на всяких концертах».

Пообіді актори поїдуть, а переселенці в пансіонаті повернуться до буденного життя. Побутові справи, навчання дітей — і думки про те, де і коли вони нарешті зможуть жити не думаючи про переїзд.

«Для меня дом — там, где мои дети. Это не обязательно привязка к какому-то городу, какому-то строению, все мое со мной», — каже Світлана Матузна, яка продовжує жити у пансіонаті «Джерело» з чоловіком і 3-річним сином.

 

За підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля.

Останнi новини