cannon.af.mil
З першого вересня батьки дітей з інвалідністю матимуть змогу обирати, чи віддавати дитину на навчання в загальноосвітній заклад, чи довірити її навчання і реабілітацію інтернатним закладам для дітей з особливими потребами, які в МОН поки вирішили не ліквідовувати.
Нове законодавче поле для інклюзивної освіти запровадила Верховна Рада, прийнявши 23 травня законопроект “Про внесення змін до закону України “Про освіту” щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг”, текст якого був позначений як невідкладний і внесений до парламенту президентом.
“Інклюзивна освіта – пріоритет держави, про її впровадження йшлося на засіданні Ради реформ, – розповіла Громадському радіо керівниця відділу освіти для дітей з особливими потреба МОН Тетяна Симоненко. – Але її впровадження не означатиме одномоментну ліквідацію всіх інтернатів. Воно не може бути альтернативою. Це поєднання. Спеціальна освіта як раз спрямована на підтримку і розвиток інклюзії в частині надання саме додаткових послуг корекційно-розвиткових без яких дитина з особливими потреба не зможе засвоїти і реалізувати навчальну програму»
Тетяна Симоненко пояснює, що з першого вересня в інтернатні заклади перестануть набирати дітей з порушеннями психічного розвитку.
«Це діти, які мають найлегші порушення у розвитку. Це один момент. А найголовніше, що у нас по закону право вибору навчального закладу тепер належить батькам. Батьки мають бути свідомі того, що інклюзивна освіта передбачає високий рівень включеності батьків у навчальний процес. Адже це спеціальна школа забезпечує і навчальний і реабілітаційний процес. А звичайна школа – навчальний, психолого-педагогічний, а якщо потрібна спеціальна медична реабілітація, це лягає на плечі батьків», – каже Тетяна Симоненко.
Але чи захочуть батьки діток з особливими потребами йти в звичайні школи вже з першого вересня? Досвід від попередніх спроб запровадити інклюзію поки що не надто позитивний. Мама особливого хлопчика і експертка ІСЕД Маріанна Онуфрик каже, що першого вересня її дитина залишиться в спеціалізованому навчальному закладі.
«Ви знаєте, я стикнулася з інклюзивною освітою на рівні дошкільного закладу. Тому що умови для інклюзивного навчання запроваджував ще Закон про дошкільну освіту. І коли я намагалася піти з дитиною у садок, мені пояснювали на ПМПК, це психо-медико-психологічна консультація, яка, фактично, дає рекомендацію, щоб дитину взяли в той чи інший навчальний заклад і взагалі рекомендації, як з дитиною займатися. Мені пояснювали так: ми то вам напишемо рекомендацію але послухайте нас, садки зараз переповнені, у групах більше тридцяти дітей, за якими дивляться один вихователь і одна няня, з вашою дитиною взагалі не будуть займатися. І, на жаль, вони говорили правду. Серед моїх знайомих є схожі ситуації, коли мама наполягла, віддала дитину у звичайний садок, а у дитини великих порушень не було, з нею можна було працювати і спілкуватися. А зараз, через три роки після того, як мама віддала дитину в садок і через два роки, як вона почала отримувати послуги денного догляду, вона каже, що це був просто втрачений час», – розповіла Маріана Онуфрик.
Мама особливого хлопчика Андрійка, відома волонтерка Олександра Телятнікова має позитивний досвід інклюзії. Але Андрійко ходить зараз у приватну школу. До того був приватний садочок.
«Первый раз, когда я столкнулась с тем, что нам нужно что-то искать – это вопрос социализации ребенка. Ребенок постоянно находиться дома, он не умеет общаться со сверстниками, ему этого не хватает. Возник вопрос социализации, и мы начали искать, куда пристроить Андрюшу. Садиков с инклюзивным образованием у нас на Левобережной не нашлось ни одного, куда были бы готовы взять ребенка. Поэтому остался вариант только с частными, и мы начали искать, где бы нас были бы готовы принять. Это тоже было не легко. Мы нашли один вариант хотя поначалу нас сильно боялись. И садик попросил, нельзя ли походить месяц пробно и если будут возникать проблемы, чтобы мы забрали ребенка без скандалов. А если все хорошо и все довольны, ребенок остается в садике с другими детьми. Но все прошло хорошо, его очень хорошо приняли и никаких проблем не было. Более того, его очень полюбили воспитатели. Я думаю, что это был первый опыт для этого садика с тем, что не надо бояться особенных детей»
Потім садочок скінчився і настав час йти в школу. В сім років Андрійко був на рівні зі своїми однолітками.
«Начали искать, подбирать школу. Мы подавали документы и везде у нас нужно проходить тестирование в первый класс. Там, где мы его не проходили, нас отфутболивали. Нам говорили: «ребята, вам это не надо, вам надо в интернат». Более того, даже когда мы проходили медкомиссию, нам доктора говорили идти в интернат», – розповідає Олександра.
І хоча зовні Андрійко зовсім не схожий на дитину з особливими потребами, система освіти таких, як у Андрійка, діагнозів боїться, – пояснює Олександра. Школу обрали приватну. Особливим дітям в школах потрібні особливі умови – це маленькі класи, індивідуальний підхід, увага і турбота вчителя. В приватній школі все це можна забезпечити, в державній – поки що не завжди.
Ту саму проблему відзначають і в МОН. А також говорять, що питання адаптації шкіл до потреб дітей з особливими потребами винесли на законодавчий рівень ще в 2010 році
«Ми внесли зміни у державні будівельні норми стосовно загальноосвітніх закладів ще у 2010 році. І вони мали давним-давно це зробити. І наказами міністерства їм доручалося, і наказами президента стосовно пристосування і створення вільного доступу для навчання дітей у школах. Це не має стати перепоною. Вони мають створити всі умови. І для цього держава в державному бюджеті виділила цільові видатки місцевим бюджетам для підтримки дітей в інклюзивних і спеціальних закладах», – пояснює Тетяна Симоненко.
У приватній школі в Андрійка є тьютор. Тьютор – це наставник, який допомагає дитині осягнути шкільну науку. Розвинені країни давно залучають тьюторів до навчання не лише дітей з особливими потребами, а й, наприклад, студентів дистанційної форми навчання. Коли тьютори будуть доступні всім особливим діткам, які йтимуть у державні школи наразі не відомо.
Маріанна Онуфрик сподівається, що змінами до Закону про освіту інклюзія не обмежиться адже зараз допрацьовується новий законопроект про освіту і в ньому інклюзія в загальноосвітніх закладах прописана більш детально:
«Зараз громадські організації дуже активно працюють над доопрацюванням законопроекту про освіту. І там є дуже багато норм. Ми ходили на засідання, подавали свої пропозиції. Дійсно, виходить дуже хороший закон, особливо в частині інклюзивної освіти».
«Для того, щоб інклюзію в українських школах прийняли, потрібно більш активно працювати з суспільством, а в школах має бути гідна методична база. Не готові ні вчителі до запровадження інклюзивної освіти, не готові батьки звичайних дітей до того, що особливі діти прийдуть до них в клас, – каже Маріана Онуфрик. – Потрібна була більш агресивна інформаційна кампанія, щоб підготувати підґрунтя. Це не тому, що ми погані чи вчителі погані, чи погане суспільство. Ми ніколи не бачили цих дітей, суспільство не готове. У нас було дослідження, коли діти меншого віку навіть не розрізняли дітей з інвалідністю. Для них не мало значення, що це дитина на візку чи вона якось не так ходить. Вони казали: «якщо він крутий, то я буду з ним дружити». Але, на жаль, 50% вчителів ще кілька років тому говорили, що вперше чують, що таке інклюзія і вони не готові ні в частині методичного забезпечення ні в частині звичайних знань на рівні людини, а не на рівні фахівця, як працювати з цими дітьми. Що робити, якщо до вчителя в клас прийде дитина з епілепсією чи з аутичним спектром розвитку або у неї періодично трапляються розлади поведінки, які потрібно дуже правильно відкректувати»
Зовсім нещодавно стало відомо, що МОН спільно з Представництвом дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) впроваджуватиме в школах програми попередження булінгу. Про це йдеться на сайті МОН, де цитують заяву з цього приводу міністерки Лілії Гриневич:
«Включення вразливих категорій дітей у звичайний освітній процес має супроводжуватися створенням антибулінгових програм. Часто школярі не готові до включення не схожих на них дітей, саме тому створення превентивних програм є дуже важливим», – сказала пані Гриневич.
Надалі МОН та ЮНІСЕФ ще мають розробити план з покрокового впровадження програми.
Анастасія Багаліка, для Громадського радіо.