З дев’ятої ранку до заповіднику «Биківнянські могили» їздять безкоштовні автобуси. Сьогодні — вісімдесяті роковини масових політичних репресій 1937-1941 років. Аби віддати шану закатованим, до «Биківнянських могил», за півтора кілометри від селища Биківня на околиці Києва, з’їжджаються сотні людей.
На під’їзді до меморіалу десятки поліцейських машин та автобусів. Заповідник — в глибині Биківнянського лісу, але щоб зайти у ліс, потрібно пройти повз очеплення правоохоронців та рамки-металошукачі. Посилили охорону через виступ президента України Петра Порошенка. Представник Всеукраїнського об’єднання ветеранів Віктор Контуш обурений ускладненим доступом.
«Тут поліції більше, ніж громадян, які прийшли віддати шану загиблим», — каже він.
Скористатися медійною увагою вирішили і активісти. Люди з плакатами «Зупиніть вирубку Биківнянського лісу» та люди студентського віку, які називають себе ініціативною молоддю, навіть не намагаються пройти до меморіалу. З восьмої ранку вони чергують під входом разом з правоохоронцями.
У Об’єднання ветеранів на вході забирають їхній стяг. Кажуть — приносити з собою можна лише національну символіку, обіцяють віддати прапор після виступу Петра Порошенка.
Президент починає виступ з короткої згадки про день пам’яті жертв, похованих на території заповідника «Биківнянські могили», далі — перераховує власні досягнення.
«Чи міг я, як президент, залишити все це так, як воно було до мого приходу до влади, — звертається Петро Порошенко. — Я переконаний — категорично ні. Тектонічні зміни, які сталися з громадською думкою під час і після Революції Гідності, та внаслідок російської агресії, забезпечили потужну суспільну підтримку діям української влади».
Серед своїх заслуг перераховує декомунізацію, прийняття законів про засудження комуністичного режиму та про вшанування пам’яті борців за незалежність України, запровадження Дня захисника України тощо. Поруч з братськими могилами закатованих розповідає про своє звернення до Вселенського патріарха Варфоломія щодо автокефалії.
Після виступу — покладання квітів представниками влади. А коли Порошенко простує до виходу, крізь правоохоронців проривається жінка з криками і слізьми.
«У нас діти помирають..», — кидається вона до Порошенка.
Охорона відсторонює жінку, президент тисне руки вибірковим людям, що вишикувалися вздовж коридору. Правоохоронці розходяться. За президентом від’їжджає і більшість тих, хто прийшов його послухати. Тепер покласти квіти можуть усі інші.
Національний хор імені Верьовки співає молитовних пісень, пізніше — молитва лунає і від священників зі сцени. За даними науковців, у Биківнянському лісі покоїться близько 100 тисяч репресованих комуністичною владою. Відомі прізвища лише 14 тисяч. Крім братської могили розстріляних та закатованих НКВС, на деревах по території заповідника пришпилені таблички з окремими прізвищами.
Внучка Олександра Ковкрака, якого у 1937 році забрали представники НКВС, принесла нову табличку. Каже — дізнатися про долю батька її мати змогла аж перед своєю смертю. Тепер впродовж п’ятнадцяти років усією родиною приїздять до «Биківнянських могил».
«Мамі було десять років, як його забрали. Він був головою сільради, — розповідає вже літня жінка. — Приїхали вночі робити обшук. Забрали, посадили на коні. Мама бігла за ними зі своєю мамою, з бабунею. Тоді ніхто не сказав за що його забрали. А він піднявся, махнув рукою, щоб не бігли. За що його вдарили прикладом. Мама добре запам’ятала, як він упав».
88-річна голова громадської організації «Жіночий центр Надія» Надія Слєсарєва-Вікторовська прийшла вшанувати батька. У 1937 році його, агронома, заступника відділу сільського господарства у тодішньому Дніпропетровську, забрали на очах родини. При цьому закували в наручники усіх присутніх.
«У нас був бенкет. Була купа людей. Ми з Мотьою (дівчинкою, яку батько привіз після Голодомору 1933 року) стояли біля вікна, і бачили, як під’їхали чотири чорних ворона. Зайшли в огидних формах. Наділи абсолютно на всіх наручники і вивели», — згадує жінка.
За словами Надії Слєсарєвої-Вікторовської, за три місяці їх з мамою також забрали: маму на вісім років до тюрми — «СІБЛАГУ», семирічну Надію — до дитбудинку для дітей ворогів народу. Згодом вона потрапила ще і в німецькі концтабори. У 1956 році в Москві Надії вдалося отримати довідку про те, що батька розстріляли за «антирадянську діяльність».
Охочі вшанувати пам’ять репресованих продовжують приходити до заповідника і після завершення офіційної церемонії. Приїздять і партійці — десятки людей зі стягами «Радикальна партія Ляшка» вишиковуються, щоб зняти промо-відео.
У непам’ятні дні дістатися «Биківнянських могил» можна або пішки від Києва, або власним транспортом. Зупинки громадського транспорту тут не передбачені.
Нагадаємо, День пам’яті жертв політичних репресій в Україні щорічно припадає на третю неділю травня.