facebook.com/Luhansk.official
П’ятий рік частина Луганської області тимчасово окупована. За лінією розмежування люди вже живуть за новими «законами» та «правилами». І головним з них залишається закон виживання, сформульований ще «Партією регіонів» — від стабільності до благополуччя.
Першим, що кидається у вічі під час перетину кордону, та сама стабільність. Здається, час тут завмер. Ті ж самі магазини, вітрини в них, ті самі недекомунізовані назви вулиць та міст. Дорожні знаки змінили на російськомовні, а прапори – на блакитно-синьо-червоні стяги. Вітрини, щоправда, за 4 роки вицвіли, а стяги розтріпалися від вітру. Мережі супермаркетів «Абсолют» залишилися, але асортимент в них змінився: багато луганських продуктів, наприклад алкоголь, вода, та донецьких, як то морозиво «Геркулес», є російські консерви та цукерки і контрабандні українські продукти — печиво, морозиво, шоколад. Деякі магазини так і не відновили – прямо біля автовокзалу пам’ятником подіям 2014 року стоїть розтрощений «Фуршет». Ціни вражають: «шкалик» горілки місцевого виробництва коштує 60 рублів, а поруч півлітрова пляшка контрабандного «швепсу» з Росії – вже за 70 рублів. 2 літри «Кока-коли» сягають 120 рублів (приблизно 55 гривень).
У столиці так званої республіки – Луганську – від рейок трамваїв майже нічого не залишилося. Біля ресторану «Корона» – елітного розважального комплексу – автопарк машин ОБСЄ. Поруч – їхня штаб-квартира. Кажуть, харчуються вони в тій самій «Короні». Центр міста прибраний, але вже у передмісті природа бере своє: узбіччя позаростали, крізь асфальт пробивається трава. На ринках частина місць пустує. Але людей на вулицях багато. Проте міський транспорт не забитий вщент, автобуси напівпорожні.
Стабільною є і мода. Яскравий макіяж, неяскравий одяг. Трикотажні халати на жінках в райцентрах всюди: на ринках, в автобусах, на городах та вдома. Більшість машин – старенькі «лади» та «москвичі». Дорогих автівок дуже мало: у Луганську та найближчих районах, де нам вдалося побувати, їздять або машини «радянського автопрому» та старі іномарки, або досить коштовні позашляховики. Тепер на більшості машин свіженькі номери так званої ЛНР – вони зроблені на зразок російських, але з прапором так званої республіки.
Тут намагаються створити вигляд «благополуччя». Центр Луганська буяє трояндами. Колишня будівля СБУ – нині так зване міністерство держбезпеки «ЛНР» – ховається у зелені дерев. Навколо підтримують чистоту, тут справді прибирають, навіть у віддалених районах та у селах. Відрегулювали систему перевезень. Нині всі рейси – навіть приміські – йдуть через автовокзали, квитки купувати обов’язково. На кожному автовокзалі налаштували систему сповіщення через гучномовці. Найпопулярніші рейси – Луганськ – Ізварино (кожні 25 хвилин, до КПВВ – кілька разів на день) та Краснодон – Ізварино (кожні 20 хвилин). До Ізварино – найближчого кордону з Росією, маршрутки майже вщент забиті людьми.
Найближче місто від кордону – Краснодон. Ще до АТО тут непогано заробляли контрабандою пального з Росії. Нині бізнес лишився – черги на КПП величезні через таких ось підприємців, що кілька разів на день возять бензин у баках власних автівок з Росії в так звану «ЛНР». Різниця в ціні – мінімальна, не більше 10 рублів (це трішки більше чотирьох гривень) за літр. Але і цього вистачає, аби рівень життя тут був трохи кращий за сусідні райони. Невеличке шахтарське місто намагаються зробити привабливим ззовні. Змінили кілька маршрутів міського транспорту, дійшла черга до музею «Молодої гвардії» та парку біля нього. Декілька років він стояв занедбаний з руїнами недобудованого палацу піонерів у центрі. Зараз дерева повирубали, у центрі парку облаштували дитячі майданчики, а на місці занедбаного палацу піонерів будують величезний храм. Його вже зробили новою візитівкою міста.
Такі зміни одразу помітні, але коштують майже нічого. Як і білборди, які твердять на кожному кроці про «луганський народ» – нове явище у лнрівській пропаганді. Про справжні зміни треба здогадуватися по деталях.
Ще 4 роки тому майже всі зупинки транспорту були пофарбовані у кольори прапору так званої Новоросії. Нині кілька таких залишилися біля кордону з Росією.
Дороги майже не ремонтуються. Їх приводили до ладу хіба після обстрілів. У районах та райцентрах, де були бойові дії у вже далекому 2014 році, і досі залишилися сліди руйнувань. Так, у Лутугинському районі частина об’їзної дороги, яку збудували за кілька років до АТО, розбита і зараз перекрита. Кілька будинків, у тому числі і будівля районної адміністрації, лишили на собі сліди пожеж. Між містами багато блокпостів, на вулицях — військових, у тому числі зі зброєю. Навчання проводяться щоденно. Один з полігонів – у посадці біля колишнього Вищого військового авіаційного училища штурманів. Під’їзди до полігону перекриті, їх охороняють загони новобранців. Не скасовують і комендантську годину – з 23 до 4 ранку. Місцеві кажуть, у цей час «зелене світло» вмикають лише контрабандистам за 20 тисяч гривень з вантажівки. На всіх інших чекає штраф за вихід на вулицю. Асортимент у більшості магазинів скудний, найбільше продають алкоголю та цукерок.
Змінилися і люди. На вулицях мало усміхнених обличь, більшість розмов – про новини «з-за кордону», при чому той самий кордон у кожного свій. Молоді стало помітно менше, навіть у парках.
На території непідконтрольної частини Луганської області стає зрозуміло: люди вже не чекають допомоги від Росії. Але і далеко не всі готові повернутися до України. Тут за 4 роки майже не відбувалися концерти, фестивалі, гучні свята. Тут втрачається культурний пласт і майже немає розвитку. Люди пристосовуються до умов замість того, аби самим творити зміни. І це справді не змінилося за 4 роки уявної «незалежності».
Варвара Красоткіна спеціально для Громадського радіо за Луганської області.