Газети/Ілюстративне фото
Починаючи повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року російські окупанти першою чергою нищили українські медіа і якщо онлайн-видання, за можливості, релокувалися та продовжили роботу, то друковані газети у перші ж дні повідомили на власних Facebook-сторінках, що роботу припиняють. Жодна з газет свою роботу так і не відновила. По-перше, доставити примірники підписникам неможливо, по-друге, окупанти погрозами змусили авторів замовкнути. Дехто з журналістів, хто не мав можливості виїхати з міст через швидкість окупації, зазнали тиску та переслідувань піся колишніх колег.
У 2024 році на підконтрольній території вийшов друком номер газети «Попаснянський вісник». Але це була одноразова акція, присвячена Дню міста.
Натомість щойно окупанти захоплювали черговий населений пункт, вони одразу запускали свої пропагандистські ресурси, зокрема і районні друковані газети. Нині на окупованій території Луганської області офіційно зареєстровано 32 газети. Представниця Інституту масової інформації проаналізувала, як працює окупаційна друкована преса на п’ятий рік повномасштабного вторгнення.
Це може здаватися нераціональним, оскільки складно уявити, хто платитиме за такі газети, кому цікаво читати пропаганду. Втім люди повертаються додому на окуповані території, переїздять на постійне проживання на Луганщину і окупанти з родинами. Тож, аудиторія, хоч і невелика, але є.
До того ж, в умовах блокування альтернативних майданчиків (месенджери Telegram, Whatsapp, соцмережі Facebook, Instagram) частині місцевих більше нічого не залишиться, як виписувати через пошту «вестники», просякнуті російською пропагандою з нашаруванням ностальгії за радянським союзом.
Не варто забувати, що супутникового телебачення на окупованих територіях (не тільки Луганської області) немає і не відомо, коли воно з’явиться, хоч окупанти і обіцяють відновити його протягом 2-3 тижнів.
4 березня 2026 року російський телекомунікаційний супутник Експрес-АТ1, який працював на орбітальній позиції 56° східної довготи, вийшов з ладу. Його використовували кілька російських операторів телебачення, зокрема для трансляції пропаганди на тимчасово окуповані території України.
25 березня у телеграм-каналі «Русский мир» абонентів вчергове заспокоїли, що відновлювальні роботи тривають.
Окупаційні адміністрації часто використовують друковані газети, щоб створити ілюзію стабільності та мирного життя. Насамперед, газети безкоштовно розповсюджують. Їх часто роздають разом із гуманітарною допомогою або на ринках. Це робиться не з турботи про читача, а щоб забезпечити максимальне охоплення пропагандою. Дизайн таких видань часто копіює радянську стилістику або виглядає підкреслено «традиційно», апелюючи до ностальгії. Деякі газети навіть зберегли свої історичні назви – як-от «Стахановское знамя” (виходить у Кадіївці (до декомунізації – Стаханов) з 20 вересня 1930 року) або «Слава Краснодона» (виходить у Сорокиному (до декомунізації – Краснодон) з 7 листопада 1943 року).
Замість інформування читачів такі газети виконують такі завдання:
Російські пропагандистські газети виконують чітко визначені для них завдання.
Газета «Республіка» – фактично головний рупор окупаційної влади, що видається великим тиражем – офіційно газета декларує тираж у межах 100 000 – 150 000 примірників. Вона позиціонується як “центральний орган”, де публікують укази, розпорядження окупаційної влади та «офіційну» псевдоаналя
«Муніципальні» газети існують майже в кожному великому місті або райцентрі. У Брянці, Свердловську (Довжанську), Ровеньках, Сорокиному, Антрациті, Старобільськц, Міловому видаються місцеві видання, які часто зберігають старі назви або мають назви на кшталт «Вестник…» чи «Слава…». Наприклад, у Краснодоні (Сорокиному) активно використовують тему «Молодої гвардії” для героїзації російських окупантів.
Те, що на шпальтах «Славы Краснодона» з’являються матеріали про “Молоду гвардію” у травні, зрозуміти можна – вони приурочені Дню Перемоги, який в Росії та на окупованих територіях відзначають 9 травня. Але, тема війни як Великої Вітчизняної (так в РФ називають Другу Світову війну), і СВО (так в РФ називають війну проти України), присутні на шпальтах цілий рік. Візьмемо номер за 30 квітня 2025 року. День Перемоги вже, здавалося б, відсвяткували. Але шлейф тягнеться. І тему війни продовжує акція «Диктант Победы», до нього, як випливає з публікації, долучаються і молодь, і «ветерани», і безпосередні учасники війни проти України.
Окупаційні видання змінили тактику: замість суцільної агресії тепер ставка робиться на «наратив звичайного життя», щоб створити ілюзію законності.
Так, велика кількість шпальт присвячена роз’ясненням, як отримати російські паспорти, стати на податковий облік або зареєструвати майно за російськими законами. Це подається як «турбота про громадян», хоча насправді є інструментом примусової інтеграції. У газетах часто з’являються звіти про відкриття кадетських класів або «уроків мужності» в школах окупованої Луганщини. Наприклад, нещодавно висвітлювалося впровадження військової підготовки у 43 школах області. Друковані видання використовують для закріплення норми мілітаризації дітей.
Газети на Луганщині часто поширюються безкоштовно через відділення «Пошти ЛНР», адмінустанови та лікарні, а ще разом із пайками або в місцях видачі пенсій.
Отже, друкована пропаганда на окупованій Луганщині — це не анахронізм, а продуманий інструмент м’якої сили. Поки світ переходить у «цифру», окупанти використовують папір, щоб заповнити інформаційний вакуум там, де немає інтернету та зв’язку. Це боротьба за розум людей через ностальгію та ілюзію стабільності. І саме тому підтримка українського мовлення та пошук шляхів доставки правдивої інформації на ці території залишаються критично важливими завданнями, які не можна відкладати на «після перемоги».
Валентина Троян, представниця Інституту масової інформації в Луганській області