Громадське радіо
Чому громадянин Росії став українським священиком, дізнавалася журналістка «Громадського радіо» Ганна Снєгіна.
Олександр Філіппов живе в Одесі з 90-х. Він народився в Сибіру, відслужив в російській армії, після чого зрозумів: ані до служби, ані додому повертатися не хоче. Тоді і обрав Одесу. Тут він отримав освіту психолога, а згодом пішов працювати в хоспіс. Саме тут Олександр зрозумів: його вміння слухати та допомагати словом стало при нагоді. Саме так він прийшов до служіння в храмі. Спочатку організував невеличку каплицю при хоспісі. А вже за кілька років почав будувати храм в одному з спальних районів Одеси. Свій сан священика він свідомо отримав у єпархії Київського патріархату. Саме коло нового храму – єдиного на весь район – стали гуртуватися волонтери. А згодом сюди почали приїжджати у відпустку солдати, – розповідає Олександр Філіппов.
«Мы их принимаем здесь, делаем тут 2-3 дня приятных выходных для них, грузим им помощь. Я много трудился над тем, чтобы люди могли лично защитникам своим отдавать в руки помощь, вот такой формат, и он у нас существует. В следующий раз мы на Рождество ждем гостей», – каже він.
Олександр і сам неодноразово бував на передовій. Одна з перших поїздок була у Мар’їнку. Ті хлопці, з якими він там познайомився, невдовзі померли під Іловайськом під обстрілами. Тепер у храмі завжди горять свічки та лунають молитви за души загиблих вояків. Для тих, хто і нині захищає Україну, отець Олександр неспинно збирає гроші та вантажі. В них – і бронежилети, і білизна, і їжа, і одяг зі взуттям. На передову їдуть цілі мікроавтобуси з речами для допомоги. І так вже другий рік, розповідає Олександр Філіппов:
«Зимой старались передавать обувь, заказывали термобелье, девочки швеи шили, мы оплачивали материал по самым низким ценам, разные возможности искали и старались реагировать на запросы».
Гроші для військових люди приносять і у храм, і шлють звідусюди. Олександр Філіппов свого часу був відомим інтернет-автором. Каже, саме його читачі і допомагають зараз збирати необхідні суми.
«Я занимался публицистикой, блоггерством, у меня был топовый блог, у меня было большое количество читателей, и, к сожалению, мне пришлось этот блог удалить. Потому что когда ЖЖ выкупили россияне, меня просто начали там блокировать, замораживать, банить, переворачивать все мои материалы, то есть, естественно, мне пришлось от этого отказаться. Благодаря социальным сетям, благодаря блоггерству, публицистике, скажем, мы первые грузы и собирали».
Все оздоблення тут зроблене руками волонтерів, більшість – з «сувенірів» з фронту. Розписують храм теж волонтери. Освятять його днями, і тоді служби будуть частіші. А поки при храмі, в якому служать по вихідним, збираються відкрити недільну школу і вже діють мовні курси, розповідає Олександр Філіппов.
«У нас здесь курсы української мови, для того, чтобы русскоязычные одесситы могли практиковаться. Потому что все прекрасно понимают, все прекрасно переводят, читают, слушают без проблем, но нет самой языковой практики. Здесь мы сделали унікальне мовне середовище, – говорит священик».
Поки у храмі прихожан небагато – на свята збираються кількасот волонтерів з родинами. Можливо тому, що у цьому районі Одеси дуже сильний вплив Московського патріархату. Але отець Олександр впевнений: згодом, коли поряд з невеличкою церквою добудують великий храм, людей у ньому побільшає.
Ганна Снєгіна з Одеси, спеціально для «Громадського радіо»