«Не байдуже, яким проспектом я ходжу», «Об'єднує тільки сама країна»: реакції соцмереж на промову президента

«Мені не байдуже назва вулиць, якими я ходжу у своєму місті», «Паспорт — це усього тільки шматок картону, видрукуваний на поліграфічному комбінаті. Він нікого ні з ким не об’єднує», «Хто я? Президент України чи слимак, який вітає вбивцю тисяч українців зі святами?», — так частина лідерів думок відреагувала на новорічне привітання президента.

Так, колишній в’язень Кремля Олег Сенцов відреагував на фразу Володимира Зеленського з його промови проте, що «неважливо, як названа вулиця, бо вона освітлена і заасфальтована».

Колишній російський в’язень зазначив, що йому «не байдуже назва вулиць, якими я ходжу у своєму місті».

«Я хочу ходити проспектом Бандери, а не Сталіна. І до речі, Степан Андрійовичу, зі святом!», — написав Олег Сенцов.

Політолог Олексій Гарань прокоментував  уривок про перейменування вулиць:

«Уявімо собі німців після 1945 р. чи після об’єднання Німеччини 1990 р.: Нам все одно чи це Ленінштрасе, чи Герінгштрасе, аби освітлена була. Чи зустрічаємося під пам’ятником доблесним «штазі» чи гестапівцям? Чи ми дозволимо пропаганду нацистських і комуністичних символів? Чи ми будемо в НАТО і ЄС чи підемо невідомо куди?

Це лексика «примирення у внутрішньоукраїнському конфлікті», яку використовує агресор!

І ця ж новорічна промова – не експромт на тренажері, вона ж писалася, коментувалася, обговорювалася командою #Зе, задовго до того як з’явилася в ефірі. Добре, що інтуіція підказала мені не слухати цю промову в Новий рік, щоб настрій не зіпсувати».

Хто переконав нас, що наші відмінності мають значення. А раптом це не так?»

Чимало дописувачів коментували інші пасажі з промови президента. Віталій Портніков написав про цю цитату Володимира Зеленського: «У нашому пас’порті не вказано правильний чи неправильний українець. Немає строки «патріот», «малорос», «ватнік» чи «бандерівець». Там написано громадянин України, який має права та обов’язки».

Віталій Портников відреагував так:

«Паспорт — це усього тільки шматок картону, видрукуваний на поліграфічному комбінаті. Він нікого ні з ким не об’єднує. З українським паспортом можна жити в будь-якій країні, яка готова тебе прийняти. Як, втім, і з будь-яким іншим».

На думку Портнікова об’єднують українців інші речі:

«Об’єднує тільки сама країна. Тільки Україна. Тільки розуміння того, що саме тут і тільки тут ти можеш бути українцем. Говорити своєю мовою. Пишатися своєю історією. Жити на своїй землі».

Сергій Сидоренко, головний редактор «Європейської Правди» подав таку думку:

«А звернення президента було принципово нове. Воно багатьох зачепило бо не таке. І «не про те».

А насправді там було чимало правильних речей (хоча окремі слова й мене різанули). Та головне – те, що його основна ідея дуже правильна. Хоч саме це багатьох і зачепило.

Але – нам потрібна єдина держава. І її доведеться зшивати. А не хейтити один одного та шукати, за що б зачепитися, щоб довести інакшість. Так, саме зачепитися, бо часто враження від публічного хейту саме таке.

Додам дуже важливе: Зе-команді та самому Зе теж треба про це принцип не забувати, бо у них це теж не завжди виходить. Але далеко, далеко не тільки їм.

Це справді дуже складний та актуальний виклик. Не здивуюся, якщо коментарі під постом його підтвердять.

PS: Що, власне, очікувано і сталося у деяких коментах. Починати діалог з хейту – не те, що буде здатне допомогти країні. Викривити прочитане як зручніше, щоби виставити однодумця ворогом – не те, що здатне допомогти Україні. Але для багатьох це перетворилося у стиль мислення.

І ось це – найбільша проблема, про яку, зокрема, цей пост».

Блогер та ведучий Сергій Іванов, родом з Луганщини, прокоментував фразу президента: «Хтось переконав нас, що наші відмінності мають значення. А раптом це не так?»

Сергій Іванов написав:

«Хто я? Президент України чи слимак, який вітає вбивцю тисяч українців зі святами? Хто я? Суддя Вовк чи дитячий хірург, якого він арештував без жодного прямого доказу? Хто я? Учасник Революції Гідності чи «беркут», який у мене стріляв і залишився безкарним?

То ж хто я? Закатований полонений чи спіробітник «МГБ ЛНР»?

«То ж хто я? Закатований полонений чи спіробітник «МГБ ЛНР»? Хто переконав нас, що наші відмінності мають значення. А раптом це не так?», — зауважує .

Кандидатка психологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Світлана Чуніхіна зазначає: новорічне звернення президента — це прорив в тому, що клієнт-терапевти називають «умовою цінності».

«І в батьківському відношенні, і в перенесенні цього відносини в контекст «держава-громадянин» у нас завжди була присутня якась умова, яку дитина або громадянин повинні виконати, щоб отримати любов. А іноді навіть до любові не доходило. Просто отримати базовий набір турботи.
Ти повинен слухати старших. Ти повинен бути патріотом. Ти повинен», — пише Чуніхіна.

За її словами, президент пропонує прибрати «повинен» із дискурсу, а зробити його на кшталт: «ти хороший сам по собі, по праву народження (наявності паспорта)».

«З іншого боку, він цими ж руками посилює інший патогенний фактор, з яким нам ніяк не вдавалося розібратися всі ці роки і який блокує розвиток не гірше «умови цінності» — те, що клієнт-терапевти називають «інконгруетність». Це коли органи чуття кажуть одне, а мова говорить інше», — ззаначає психологиня.

Чуніхіна пояснює: окрім війни в Україні інші конфлікти — соціальні, економічні, політичні. Будь-яке суспільство пронизане такими конфліктами, і це нормально, зазначає психологиня.

«Ненормально оголошувати ці конфлікти безпідставними, робити вигляд, що це дурниця все — назва вулиць, етичний кодекс, спосіб заробляння грошей. Головне — мир. Мир, звичайно, головне, але він досягається тільки через визнання і прийняття протиріч, ворожості і конфлікту інтересів. Нескінченно повторювати «головне, мир», коли всі органи чуття тобі кричать «війна» — це інконгруєнтність, як вона є.

«На пасаж про вулицю, здається, відреагували всі з усіх боків, тому потрібно їх перейменовувати на Квіткові, Каштанові і Фестивальні (у нас в селі Щасливому більшість вулиць як в старій пісні Антонова — пройдуся Абрикосовою, зверну на Виноградну, — і це несамовито радувало, тому що не розділяло). На питання про пам’ятники і геройство варто накласти мораторій, бо поспішна героїзація без оцінки темних сторін (а всі герої минулого і сьогодення не дуже однозначні, вибачте) історично нічим добрим не закінчувалася», — написала викладачка Київської школи економіки Анастасія Леухіна.

В цілому вона схвально сприйняла промову президента.

«Я часто відчуваю себе на вістрі леза — чужаком в рідному Львові і наїхало на такого ж рідних Києві та Чернігові. Я дуже часто чую поблажливі і принижуючі пасажі у різні боки по відношенню до тих, хто не так думає, чи не тією мовою говорить, не за того голосує, не там молиться або не тому симпатизує. Я чую в цьому відгомони світськості, де всі повинні були бути однаковими (в ідеалі без «дефектів» у вигляді інакшості або інвалідності), говорити на одній мові і думати в ногу з керівної партією», — зазначила Леухіна.

У мережі Facebook під хештегом #єрізниця люди діляться своїми міркуваннями щодо промови Володимира Зеленського.