Навчальні робочі зошити незаконні і можуть дискримінувати дітей за майновою ознакою

Навчальні робочі зошити незаконні і можуть дискримінувати дітей за майновою ознакою

У рекомендованому робочому зошиті для учнів 2-го класу «Я досліджую світ» одним із завдань є назвати відомих українців і розповісти, що про них відомо. На зображеннях — Тарас Шевченко, Леся Українка, співачка Надя Дорофєєва і співак Дмитро Монатик. Інформація про цей зошит з’явилася 2 жовтня і спричинила хвилю обурення серед батьків.

«Син у 5 класі, Тараса і Лесю впізнав, 2 останні фото — сказав, що то якась незрозуміла діваха і ютюбер в кепці назад», «Пропоную обдерти афіші та реклами, скріпити степлером і продавати як підручники», «Все вірно, з дитинства діти повинні розрізняти де українці, а де клоуни», «У нашому підручнику Тіна Кароль і Влад Яма», — пишуть батьки у соцмережах.

З підручника «Я досліджую світ» для 2-го класу, авторка Юлія Шумейко.

На сайті Міністерства освіти і науки для учнів другого класу є 11 підручників «Я досліджую світ». Кожен клас і кожна школа може обрати, за яким підручником навчатися. Але деякі класи додатково до підручників замовляють робочі зошити, які не є обов’язковими, і мають, швидше, рекомендаційний характер. Замовляти зошит чи ні — вирішують батьки разом із вчителем.

Але на сайті МОН список таких рекомендованих зошитів відсутній.

Зошит «Я досліджую світ» Юлії Шумейко створений до підручника «Я досліджую світ» авторки Ірини Андрусенко. І зошит, і підручник надруковані у видавництві «Грамота».

Водночас жодного з грифів МОНу, «Затверджено Міністерством освіти і науки України», або «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України», цей зошит немає.

Використання додаткових робочих зошитів в Україні є вже усталеною практикою. Видавці видають їх як до власних підручників, так і до підручників інших авторів.

Таким чином державне замовлення стосується лише підручників, а робочі зошити — це комерційний продукт видавців.

Ті, хто дотичний до теми існування додаткових робочих зошитів, називають це питанням складним і неоднозначним. Наприклад, Олександр Сич, керівник експертної групи із супроводження політики у Директораті стратегічного планування та європейської інтеграції Міністерства освіти і науки України каже так:

«Найкращим політичним шляхом для нас було б піти за прикладом Польщі. Вони заборонили використання у школах будь-якої готівки у школах. Платить держава, платить засновник і крапка. Ні діти, ні батьки жодної копійки в школу не несуть».

У Законі про освіту є стаття, де сказано: державні та комунальні заклади освіти реалізують освітні програми за кошти державного, місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством, і не можуть реалізовувати чи забезпечувати (повністю або частково) свої освітні програми за кошти батьків та/або учнів.

Олександр Сич каже, у міністерства з організацією «Батьки SOS», які представляють батьківську спільноту, точились серйозні дискусії щодо цих питань. Зійшлись на тому, що ті освітні програми, які спрямовані на досягнення дітьми результатів навчання, передбачених державними стандартами повної загальної середньої освіти, не можуть реалізовуватися за кошти батьків.

Але водночас взяти і заборонити будь-які витрати з боку батьків, каже Сич, також наразі немає можливості, адже є багатші громади, а є бідніші. І окрім заробітних плат вчителів, що фінансуються  з держбюджету, у освітньому процесі є майнові комплекси, які треба забезпечувати, і є поточні витрати.

За Конституцією повна загальна середня освіта є обов’язковою і держава забезпечує доступність і безоплатність її отримання.

У законі про освіту є частина 2 статті 3 у якій йдеться, що ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти, у тому числі за майновою ознакою. Але насправді можна говорити про те, що зараз в Україні існує практика дискримінації дітей за майновою ознакою, тому що одні батьки можуть платити за ці зошити, а інші — ні.

Наразі в Україні готується нове положення про грифування, мається на увазі, що зошит або підручник рекомендовано міністерством. Новий порядок не передбачає грифування цих друкованих зошитів.

І окрім того, що ми говоримо про наповнення таких зошитів, також окремо слід звернути увагу на їхнє оформлення. Олександр Сич розповідає, що до їх вигляду теж є питання:

«Я ці друковані зошити показував видавцям, які розуміються на вимогах до дитячої літератури. Вони мені одразу сказали, що вибачте, але це не відповідає жодним вимогам нормальним: ні за розміщенням матеріалу, ні за якістю друку, ні за якістю паперу, я вже не кажу про психологічну експертизу, тому що додатковий зошит є додатковим навантаженням на дитину. От, наприклад, зошит з математики для 1-го класу: тут сторінок щонайменше 40 і переважна більшість сторінок не використана і не заповнена».

Згідно з позицією МОНу, ці робочі зошити є поза рамками правового поля, тобто — незаконними. Тому припинення їхнього грифування з точки зору права є логічним кроком, адже якщо Верховна Рада їх забороняє, то МОН, як орган виконавчої влади, не може їх грифувати і рекомендувати до використання. Тому батьки і вчителі тепер користуватимуться ними за власним бажанням і не зможуть посилатися на міністерство освіти, якщо у зошитах будуть помилки чи фейки.

Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Навчальні робочі зошити незаконні і можуть дискримінувати дітей за майновою ознакою
0:00
/
0:00

Останнi новини