Люди голодні, дехто навколішки падав, хтось плакав — боєць про звільнення Лисичанська від бойовиків

Люди голодні, дехто навколішки падав, хтось плакав — боєць про звільнення Лисичанська від бойовиків

Сьому річницю звільнення від бойовиків відзначили у Лисичанську, що на Луганщині. Бої за місто були запеклі, українські бійці понесли втрати. Сьогодні до пам’ятників загиблих воїнів небайдужі жителі та побратими поклали квіти та вшанували їх пам’ять автопробігом.

У 2014 році Лисичанськ був під окупацією з 22 травня до 24 липня. Ці два місяці назавжди закарбувалися у пам’яті завідуючого відділенням анестезіології та реаніматології Лисичанської міської лікарні Олександра Рештаненка. Він давав клятву Гіппократа, тож мав лікувати всіх, хто потрапляв до його відділення.

«Я бачив це… і банду Мозгового, де у нас був шпиталь їхній. Потім, коли були тяжкі бої, уже нас звільнили. А ще не було шпиталю у Сєвєродонецьку. І весь потік поранених йшов через моє відділення», — згадує чоловік.

Люди прийшли покласти квіти до пам’ятника полеглим бійцям/Фото: Яніна Львутина

Після побаченого Олександр Рештаненко мріє про одне:

«Оскільки мої батьки, моя родина на тому боці, я чекаю, коли я на танку приїду звільняти свою землю».

Дмитро Полойко у 14 році був бійцем батальйону «Донбас». Чоловік пам’ятає, як їх після звільнення Попасної 22 липня відправили допомагати у звільненні Лисичанська. Тут точилися бої за панівну вершину, бо місто находиться на пагорбі. Українська армія не була так забезпечена, як зараз, каже Дмитро:

«Якщо, звісно, взяти сьогодення, у нас не було там такого обладнання для того, щоб стежити вночі. Скажімо, я пам’ятаю, як я вночі стежив. У нас мішки з піском були, тобто ми мішки заповнювали піском. З боку десь висовуєшся і спостерігаєш».

Читайте також: Треба було піднімати прапор, але люди боялися виходити на вулицю — жителька Сєвєродонецька про звільнення міста

24 липня бій у Лисичанську розпочався приблизно о шостій ранку. Місцеве населення: хто міг — пішки пішов по єдиному мосту до Сєвєродонецька, або виїхав на автівці. Хто не міг — сховався у підвалі. Увечері українські військовослужбовці встановили повний контроль над містом, каже Дмитро. Та додає, тих людей, що побачив він у підвалах, приголомшили не тільки його.

Пам’ятник бійцям, полеглим у боях за Лисичанськ/Фото: Яніна Львутина

«Люди голодні, у підвалах, світла немає. Нічого немає. Таке враження, ніби світ завмер. Ми заходили, українська армія, і говорили: виходьте, не бійтеся. Щоб не боялися. Дехто навколішки падав. Хтось молився, хтось — плакав».

Валентина Ходус — одна з тих лисичан, що провели час активних бойових дій у підвалі. Жінка каже, найбільше боялася — що українська армія не звільнить місто.

«2014 рік я провела у Лисичанську, тому для мене сьогодні — особисте свято. Багато із тих хлопців, хто нам звільняв, загинули. Але з тим, хто живий, з багатьма підтримую стосунки досі. Зокрема, вже відучора почали надходити дзвінки від батальйону «Донбас» із вітаннями. Для мене була найстрашніша думка, що нас не звільнять. Це найстрашніше було. Ні обстріли, ні щось ще. А це. Тому, я рада, що так закінчилось», — говорить Валентина.

Запеклі бої в Лисичанську знищили цілі квартали. Сьогодні усі домівки відновлені. Як нагадування про ті часи, залишився лише будинок, який у минулому був центром зайнятості. Він відновленню не підлягає.

Колишній центр зайнятості у Лисичанську/Фото: Яніна Львутина

Там перебували російські снайпери, які вбивали всіх, не гребуючи принципами, каже інший український захисник, учасник батальйону «Донбас», В’ячеслав Кишенко:

«На цьому місці на моїх очах загинув військовий медик. Намагаючись допомогти пораненому солдату. Потрібно було відступити. Я був водієм саморобного броньованого КРАЗу. У мене було відділення кулеметників. І я наступав за двума танками бригади Сухопутних сил. Приблизно з цього місцяв наш танк обстріляли з СПГ, но механік танку, молодий хлопець, зумів подавити вогневі точки супротивника і почався вже наступ на проспект. І тут відбувся епізод із загибеллю наших солдат. Почали стріляти снайпери. Був відданий наказ — відступити. І у цей момент наші війска обстріляли цю будівлю і ось ті. Саме у цей момент, після загибелі наших солдат, був відданий приказ обстріляти ці будинки, щоб подавити снайперів. Ось історія цього будинку, чому воно зруйноване».

Читайте також: Перша спроба була невдала, колону розстріляли — поліцейський про звільнення Рубіжного

У пам’ять про загиблих при звільненні Лисичанська небайдужі лисичани поклали квіти до пам’ятників українських воїнів та провели автопробіг. Увечері на головній площі міста військовий оркестр 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» дав концерт.

Яніна Львутина, Луганщина, Громадське радіо 

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини