Нове дослідження розповідає, як вовки пережили плейстоценове вимирання

Зої Лендрі описує свою роботу як мрію. Як дослідниця, вона поєднує пристрасть до палеонтології та любов до тварин, що дозволяє їй зробити значний внесок у зусилля зі збереження природи.

Як ідеться у статті, на яку посилається The Fulcrum, дослідження науковиці в Університеті Оттави в основному зосереджені на мегафауні плейстоцену, тобто на ссавцях з великим тілом за останні 50 000 років.

Вона розповіла виданню про свої відкриття спільно з дослідницею Даніель Фрейзер.

Лендрі зацікавлена ​​у відповідях на питання про вимирання видів і як це можна застосувати як модель для поточної зміни клімату.

Також для початку варто зазначати, що таке плейстоценове або Четвертинне вимирання.

---

За часів четвертинного періоду відбулося вимирання великої кількості видів мегафауни, особливо на межі плейстоцену та голоцену. Проте, масове вимирання видів не припинилося і на кінець плейстоцену, а продовжувалося, особливо на ізольованих островах, так зване голоценове вимирання. Серед основних причин вимирання палеонтологи припускають природну зміну клімату та знищення людьми-мисливцями, які з’явилися в середньому плейстоцені та мігрували до багатьох регіонів світу в пізньому плейстоцені і голоцені. Також розглядається гіпотеза хижацтва другого порядку, що приділяє більше уваги непрямому збитку, а знищенню представниками роду Homo, хижаків першого порядку. Розглядається також гіпотеза епідемій.

---

Чим відрізняються давнє та попереднє середовище для сірих вовків?

За словами Лендрі, плейстоцен — це геологічна епоха, яка тривала від 2 580 000 до 11 700 років тому. Її зразки були датовані в середньому 30 000 років. Середовище, з якого вони походять, значно відрізнялося від сучасного середовища, яке називають Юконом.

«Отже, під час плейстоцену Юкон був набагато холоднішим і більш сухим. Опадів не так багато, і ми називаємо це тундростепом (або мамонтовими преріями). Дуже широкі відкриті пасовища, кілька чагарників тут і там, жодних дерев, але з присутністю мамонтів, щоб це могло називатися мамонтовими преріями», — каже Лендрі.

---

Тундростеп (також мамонтові прерії) — колись розлога екосистема (біотоп) полярних і приполярних областей Євразії та Північної Америки епохи плейстоцену. Реліктові залишки тундростепових ландшафтів — дріадові тундростепи — збереглися до наших днів у Східному Сибіру, в Забайкаллі.

---

«З іншого боку, «зараз на Юконі, звичайно, все ще холодно, [але] загалом тепліше і трохи вологіше. Тому на них випадає набагато більше опадів у вигляді снігу. У них є річні зимові літні цикли, а дерев набагато більше. Тож зараз це набагато більше бореальне лісове середовище. Набагато ближче, і не таке відкрите, як у плейстоцені», — додала Лендрі.

---

Як не варто харчуватися взимку? Читайте шкідливі та корисні поради у спецпроєкті Громадського радіо

---

Що таке стоматологічний мікрознос і визначення стабільних ізотопів і як це працює?

Стоматологічний мікрознос, за словами Лендрі, можна описати як мікроскопічні візерунки, що залишаються на зубах тварин, коли вони їдять. Для вовків вона спеціально шукала ямки та подряпини, які можуть вказувати на відносну твердість кожного продукту, а також розповісти про харчову поведінку вовків.

Більше ямок вказуватимуть на те, що вовки їдять більш тверду їжу, і, можливо, імітували «хрускіт» під час жування їжі, — поведінку, яка частіше спостерігається у гієн. Лінійні подряпини, швидше за все, утворюються в результаті ковзання зубів один по одному під час жування, часто відомого як «нарізка м’яса», що асоціюється з більш м’якими продуктами та тканинами. Ця методика корисна, щоб визначити, чи їли вони більш тверду чи м’яку їжу.

З точки зору датування стабільних ізотопів, Лендрі пояснила, що «в основному для стабільних ізотопів аксіома полягає в тому, що ви — те, що ви їсте. Тому всі тварини і рослини мають певний ізотопний підпис, який залежить від їжі, яку ми споживаємо, або ґрунту, в якому живе рослина».

Крім того, «азот дійсно корисний, тому що він повідомляє вам, де знаходиться тварина в харчовому ланцюгу, щоб ви могли побачити, чи є вона головною м’ясоїдною твариною, чи вона більше травоїдна».

Стабільне ізотопне датування має перевагу перед стоматологічним мікрозносом через його здатність точніше визначити, що їли вовки на основі ізотопного підпису, що означає, що дослідники можуть ідентифікувати ізотопний сигнатур коня та вівці чи вола.

---

Ізотопний підпис (або ізотопна сигнатура) — специфічне співвідношення нерадіоактивних «стабільних ізотопів» або відносно стабільних радіоактивних ізотопів або нестійких радіоактивних ізотопів певних хімічних елементів у досліджуваному матеріалі. Співвідношення ізотопів у зразку досліджують за допомогою ізотопної мас-спектрометрії.

---

Якими були результати?

На основі досліджень Лендрі виявила, що «в плейстоцені вони їли ті ж види матеріалу, що й зараз або нещодавно (1960). Тож багато подряпин (ці лінійні риски) показали б нам, що вони в основному споживали м’ясисті органи, м’які тканини».

Вона розповіла, що вовки, ймовірно, були активними мисливцями, були здатні ловити та захищати власну здобич навіть від усіх інших м’ясоїдних тварин».

Ця знахідка руйнує будь-які упереджені уявлення про те, що плейстоценові вовки перебували на нижньому щаблі м’ясоїдних тварин. Колись вважалося, що їхня харчова поведінка в основному полягає в збиранні сміття, тоді як насправді вони, швидше за все, активно конкурували з іншими м’ясоїдами за харчові ресурси.

«Найцікавіше, що ізотопи в основному показали нам, що в минулому юконські вовки дійсно харчувалися переважно кіньми, понад 50 відсотків. Ймовірно, вони їли карібу, овець, мамонтів. Проте коні вимерли в Північній Америці під час саме плейстоценового вимирання», — розповіла науковиця.

Дослідників захоплювало те, що вовки змогли змінити свій раціон переважно з коней у плейстоцені на те, що ми спостерігаємо сьогодні — більших копитних ссавців (карібу, лосі). Ця гнучкість — це те, що, за оцінками Лендрі, могло допомогти сірим вовкам пережити плейстоценове вимирання.

Чому більші хижі тварини плейстоцену не вижили?

Деякі інші великі хижі тварини, які домінували протягом плейстоцену, були короткомордий ведмідь, який є найбільшим наземним хижаком, який коли-небудь існував, американський лев і шаблезубі кішки.

На запитання, чому вони не пережили вимирання в плейстоцені, Лендрі відповіла: «Є деякі ідеї, але вважається, що потенційно вони дійсно залежали від дуже великих тварин. Тож, як можливі, ці ідеї були запропоновані фахівцями з мамонтів. Але знову ж таки, безумовно, необхідні додаткові дослідження, щоб це визначити».

Вона додала: «Також вважається, що ці хижі тварини могли бути трохи менш гнучкими, ніж вовки, і насправді вовки мають майже перевагу над ними, оскільки вони були найменшими. Це означає, що їхні енергетичні потреби є врівноваженими, незважаючи на те, що вони працюють у зграї».

Крім дослідження Лендрі, яке свідчить, що вовки були більш гнучкими у своєму раціоні, що дозволяло їм переходити від коней до копитних, вона підкреслила важливість додаткових досліджень, щоб дати більш детальну відповідь на це питання.

Зараз Лендрі працює над своїм магістерським дослідженням харчування білих ведмедів, щоб зрозуміти, чи є вони більш гнучкими м’ясоїдами, а не лише їли тюленів. Це дослідження може пролити світло на те, як майбутні білі ведмеді зможуть впоратися зі зміною клімату.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS