«Я не можу відмовити матерям, які потребують допомоги»: чому іноземки воюють за Україну?

Громадське радіо підготувало переклад і адаптацію статті «Time» з історіями іноземок, що борються проти росії.

Війна та гендерні стереотипи

35-річна Сандра Андерсен Ейра воює за Україну на передовій. Вона розповідає, що українці часто дарують їй шоколад, троянди й навіть пари шкарпеток.

«Дарували й обійми та сльози, сльози щастя», – каже Сандра, колишня членкиня Саамського парламенту рідної Норвегії, яка має 10-річний досвід управління комерційним рибальським судном. З березня 2022 року жінка воює з російськими окупантами.

Сандра приїхала до України через тиждень після повномасштабного вторгнення. Це вперше, коли вона завітала до Києва. Сандру зарахували до Інтернаціонального легіону як бойову медикиню – вона приєдналась до підрозділу, що майже повністю складається з чоловіків. В основному американських та британських військових. Тоді їх відправили на південний фронт, наразі ж вони змінюють свою дислокацію – Сандра не уточнює місце з міркувань безпеки.

Вона – одна з багатьох іноземок, які приїхали для участі у воєнних діях на боці України: щоб воювати або надавати життєво важливу допомогу. Уряд відмовився озвучувати точну кількість іноземців, залучених у війну в Україні. Однак вважається, що в Інтернаціональному легіоні та інших підрозділах налічується декілька тисяч іноземців.

Війна змінює і водночас вкорінює гендерні стереотипи. Під час воєнного стану чоловікам призовного віку забороняється виїжджати за межі країни. Водночас очікується, що жінки будуть наглядати за дітьми та людьми похилого віку. Однак зараз українські жінки-законодавці борються з масовими зґвалтуваннями, а н масово вступають до лав ЗСУ, тому усталені переконання поступово змінюються.

Близько 15% регулярної армії України складають жінки – приблизно 30 тисяч особового складу. Іноземки зустрічаються набагато рідше: представник Інтернаціонального легіону заявляє, що легіон налічує «кілька десятків» жінок (з США, Британії, Австралії, Нідерландів, Португалії, Угорщини, Ізраїлю, Грузії та інших країн).

«Коли востаннє була велика війна на континенті, моя країна потребувала допомоги, – каже Сандра Андерсен Ейра про окупацію Норвегії нацистською Німеччиною. – Тому для мене це моральний обов’язок».

«Багато людей мене критикують за те, що я нібито не піклуюсь про своїх дітей»

 Розв’язану росією війну в Україні часто описують, як війну між світлом і темрявою. Іноземки кажуть, що їхня місія виходить далеко за межі України, адже вони захищають саме існування волелюбних країн по всьому світу.

«путін божевільний і нестабільний, – каже Ганна Джарвіс, 39-річна британська ветеранка, яка скоро прибуде в Україну з медичною допомогою. — Він тримає руку на ядерній кнопці, і ми дозволяємо йому діяти, як заманеться. Ми повинні дати відсіч агресору».

Ганна — членкиня міської ради й офіс-менеджерка парламенту Вельсу.

Останнього разу Ганна була у зоні бойових дій 15 років тому в Іраці. З початку повномасштабної війни вона перевозила медикаменти у Польщу з  допомогою благодійного фонду «Bridge to Unity». Вона теж вперше приїде до України. Ганна збере шприци, джгути, дефібрилятори та інше необхідне приладдя і повезе у розбомблений Житомирський пологовий будинок. Після цього вона планує повернутись у Британію разом з українською матусею і дитиною, які подали заявки на отримання британської візи.

Ганна має двох дітей шести й восьми років, яким сказала, що їде до Польщі.

«Багато людей мене критикують за те, що я нібито не піклуюсь про своїх дітей, – каже Ганна розчаровано. — Але саме тому я їду. Я не можу відмовити матерям, які потребують допомоги. Я можу бути гарним прикладом [для своїх дітей]».

---

Читайте також: «Це напад на Європу»: чому іноземці вирішують воювати за Україну?

---

Грузинки: «Зло треба знищити»

Багато іноземок поїхали до України, тому що вірять, що не тільки чоловіки можуть воювати. Наприкінці лютого 31-річна грузинка Нана Томарадзе була вдома у Тбілісі разом з 8-річним сином. Її чоловік – українець, який працює в СБУ.

«Я подумала, що я за дружина така, якщо я буду тут сидіти? Він може там померти. Я буду просто сидіти й дивитись здалеку?» – подумала тоді Нана, залишила сина у батьків і сіла в автобус.

Уже через 5 днів жінка була в Україні.

«Там були колишні солдати, бармени, художники й навіть декілька поетів. Ми знаємо, що таке воювати з росією», – розповідає вона, згадуючи вторгнення рф у Грузію у 2008 році й окупацію, що триває.

---

Читайте також: «Дато жив як герой і загинув як герой: допомагаючи пораненому французькому солдатові» — журналіст розповів про двох грузинів, які загинули у бою за Ірпінь

---

 

Нана Томарадзе приєдналась до Інтернаціонального легіону і пройшла пришвидшений курс поводження зі зброєю. Два місяці потому вона зустрілась зі своїм чоловіком. Зараз вони разом працюють над розмінуванням територій у Київській області.

«Боротьба з росією стосується кожного й кожної, – каже Нана. — Ми повинні спрямувати нашу енергію на щось добре у цьому світі, щоб зробити його кращим».

Грузія «розуміє українців, як ніхто інший», вважає Маріам Гегучадзе, засновниця «Shame Movement» — проєвропейського протестного руху у Тбілісі. Маріам розповідає, що знає щонайменше 10 грузинок, які воюють в Україні.

Одній з них, Дареджан Майсурадзе, 63 роки. Вона переїхала до України у 2008 році й відкрила масажний салон у Чернівцях. Жінка служила в армії СРСР снайперкою. Вона розповідає, що вирішила знову взятись за зброю десятки років потому, коли побачила дітей, яких евакуювали з Бучі.

«Їхні очі були схожі на скляні. путін зруйнував їхнє дитинство, тому тепер я повинна воювати», – каже Дареджан.

Зараз жінка приєдналась до тероборони й охороняє блокпости у Чернівцях.

«росія – це імперія зла, а зло треба знищити», – каже вона.

На передовій, кажуть військові, «традиційні» гендерні відмінності втрачають сенс.

«Ви живете один з одним, ви дихаєте один одному в потилицю», – розповідає Сандра Андерсен Ейра.

Вона каже, що ділить «надії, мрії та навіть перерви на туалет» разом з товаришами-легіонерами чоловічої статі. Це схоже на часи, які вона провела у морі, де жінки складають 1% норвезьких рибальських екіпажів. Однак Сандра зізнається, що це зміниться вмить, якщо вона потрапить у російський полон.

«Там буде сексуальне насилля», – каже жінка, розповідаючи про те, як на власні очі бачила, як росіяни ґвалтують українок, обстрілюють міські площі та евакуаційні автобуси з мирними жителями. — Це також мотивує мене продовжувати справу, заради якої я приїхала».

Багато жінок вважають, що їх недостатньо.

«Треба, щоб нас було більше, – каже Дареджан. — Ми краще стріляємо, точніше. Чоловіки нам навіть заздрять».

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS