Російська війна проти України перетворилась на тероризм — Енн Епплбом

Громадське радіо підготувало переклад і адаптацію колонки американської історикині та журналістки Енн Епплбом для The Atlantic про те, чому Росія не тільки вдається до воєнних злочинів, а й влаштовує терористичні акти на території України.

---

Комплекти допомоги від Червоного Хреста стоять уздовж вулиці у маленькому місті Сергіївка у південно-західній частині України. Чоловік розвантажує вантажівку, у якої повністю розбите лобове скло, і дістає пластикові пакунки від World Central Kitchen. На іншому боці вулиці люди перебирають вживаний одяг від українських благодійних організацій. Поруч стоїть мати з двома маленькими хлопчиками, які, на щастя, не були у своєму домі, коли у нього влучила ракета. Вони живі, але втратили все. Мати тримає пару дитячих джинсів — можливо, вони пасуватимуть одному з її синів.

За три дні до цього, 1 липня, російські літаки скинули 3 снаряди на Сергіївку. Один вдарив по житловій багатоповерхівці, інші влучили у базу відпочинку. Коли я [журналістка Енн Епплбом — ред.] приїхала туди, більшість сміття (уламки будівель, розбите скло, поплавлений метал, плитка басейнів) вже прибрали. Однак ті, хто вижив, все ще намагались зрозуміти, що ж робити далі.

Якщо ви не чули про Сергіївку, це не дивно. Це невеличке місце для відпочинку біля річки Дністер, яке складно назвати курортом. Якщо ви не чули про бомбардування Сергіївки, це також не дивно. Рандомні атаки по рандомних місцях — далеко від лінії фронту чи об’єктів військової інфраструктури — це щоденна реальність українців. За словами Олександра Чечитка, працівника прокуратури, 1 липня по місту вдарили три ракети Х-22: це протикорабельні ракети родом з 60-х. Однак ніяких воєнних кораблів чи військових об’єктів у Сергіївці не було — найближчий об’єкт розташований у 5 кілометрах.

---

Читайте також: «Ми повинні сказати це: росія — фашистська держава» — Тімоті Снайдер

---

Навіть якщо б у Сергіївці були якісь стратегічні об’єкти, це все одно воєнний злочин, адже Росія цілеспрямовано атакувала житлову зону і цивільне населення неточними у наведенні Х-22. На цій підставі розпочалось розслідування: група міжнародних експертів з воєнних злочинів одразу направилась до Сергіївки. Олександр Чечитко, член іншої команди з Одеси, який пройшов онлайн-курси і спеціальне навчання, привіз папку з інструкціями, чеклістами та формами, що необхідні, аби Україна могла направити зафіксовані дані по цьому випадку у Міжнародний кримінальний суд.

Олександр і його команда шукали фрагменти ракет у ґрунті, фотографували руйнування, консультувались із військовими, які засікли літаки на радарі, фіксували смерті 22-ох і поранення 39-ти людей. Слідчі вже знають, який підрозділ атакував і хто віддав наказ.

Чи можна вважати, що події в Сергіївці — це «воєнний злочин» — глибоке питання. Насправді війна в Україні нині має зовсім іншу природу, ніж більшість воєн у цьому столітті. На Сході країни військові з обох сторін воюють за територію на помітній лінії фронту.

• Однак в інших частинах України відбувається дещо інше — те, що схоже не на війну, а на множинні терористичні акти.

Згідно з Кримінальним кодексом США, терористичні акти — це насильницькі акти з наступними цілями:

• залякування чи примус цивільного населення;
• вплив на політику уряду шляхом залякування чи примусу;
• вплив на роботу уряду шляхом масових руйнувань, вбивств або викрадень.

[Західні політологи також визначають тероризм як інструменталізоване насилля проти анонімізованих некомбатантів (тобто конкретно не визначених цивільних жителів) — ред.]

Якщо тероризм — це кампанія залякування з використанням насилля, тоді обстріл Сергіївки — це тероризм. Те ж стосується і бомбардування Кременчука 27 червня, коли ще одна Х-22 вдарила по ТЦ і вбила щонайменше 20 людей.

Тероризмом також можна вважати повторюване використання касетних бомб у жилих районах Харкова — снарядів, які розколюються на сотні фрагментів, сіють смерть, поранення, руйнування, залишають сліди на дитячих майданчиках і у дворах. Тероризм — це про атаку на Часів Яр 10 липня, коли декілька ракет потрапили у житловий 5-поверховий будинок, а ДСНС багато годин викопували людей з-під уламків.

[Тероризм — це також про обстріл Вінниці 14 липня, коли три ракети типу «Калібр» вбили щонайменше 24 людини у центрі міста — ред.]

Росія не використовувала традиційні засоби ведення війни у цих місцях. Не було широкого наступу на Сергіївку, Кременчук [чи Вінницю]. Захоплення Харкова окупанти провалили ще декілька місяців тому. Житловий будинок у Часовому Ярі не був загрозою для Росії, росіян чи російської армії. Натомість основна мета цих обстрілів — посіяти страх, викликати злість у цих містах і у країні. Скоріш за все, кінцева мета — змусити Україну припинити боротьбу, хоча бомбардування мирного населення має діаметрально протилежний ефект.

Із часом українці звикли до обстрілів і нині готові більш рішуче їм протистояти. У Міському саду Одеси (сквері у центрі міста) люди навіть не поворухнулись, не припинили пити каву і не зупинились на пів-слові, коли залунала сирена минулого тижня.

Однак якщо ці обстріли не є частиною «війни» у звичному розумінні, це не означає, що вони не мають мети. Навпаки росіяни переслідують декілька цілей. Одна з них — переконати людей лишити свій дім, стати переселенцями, а також додатковим навантаженням і можливо політичною проблемою для українських сусідів. Очевидно, що обстріли також покликані виснажити українців, загальмувати відбудову країни, послабити державу, переконати українську діаспору не повертатись до України. Хто захоче повертатись до країни, у якій кожний вечірній випуск новин має згадку про потрапляння ракети у житловий будинок чи торговий центр? Хто буде інвестувати у зруйновані дахи і розбите скло? Посіяти подібні сумніви — це теж класична мета тероризму.

Американці і європейці звикли вважати, що тероризм — це про саморобні бомби чи імпровізовану зброю, а терористи — це маргінальні екстремісти, які таємно об’єднуються у непостійні угрупування. Коли ми говоримо про тероризм, спонсорований державою, ми зазвичай говоримо про підпільні групи, що приховано підтримуються визнаною державою — наприклад, як Іран підтримує Гезболлу. Однак російська війна проти України розмиває відмінність між поняттями «тероризм», «тероризм, спонсорований державою» і «воєнний злочин», адже в обстрілах Сергіївки, Кременчука, Харкова, [Вінниці] немає нічого таємного, конспірологічного чи маргінального.

Натомість Росія, легітимна визнана держава, постійний член Ради Безпеки ООН, вдається до постійного, повторюваного, очевидного насилля проти цивільних, більшість із яких знаходяться далеко від зони бойових дій. Ці обстріли не випадковість чи помилка. Літаки, що містять снаряд, можна відслідкувати на екранах радарів. Час від часу Москва публікує «спростування» (зокрема про те, що бомбардування ТЦ «було сфальсифіковано»), однак ніколи не вибачається. Російська армія не буде карати вбивць. Навпаки — Путін нагородив бригаду, яка відповідальна за звірства у Бучі.

Насправді російські бомби спрямовані не тільки на випадкових людей, магазини, лікарні, домашніх тварин, а й на весь комплекс норм міжнародного права у контексті воєнних злочинів, прав людини і тероризму. Кожна бомба, яку Росія випускає по житловим будинкам, кожна ракета, яку вона спрямовує на школи чи лікарні, демонструє презирство Росії до міжнародних інституцій, до яких вона колись відчайдушно хотіла приєднатись. Українські та міжнародні юристи і слідчі, які збирають докази, зможуть вказати не на один чи два, а на тисячі воєнних злочинів. Російська війна безпрецедентна, і жадання справедливості та правосуддя теж буде безпрецедентним.

Чи можемо ми зробити більше? Володимир Зеленський назвав Росію «державою-терористом», а деякі визначні посадовці Сенату США закликали Європу і Штати формально надати Росії такий статус. Це призведе до серйозних правових наслідків, зокрема для російських компаній, які ще не потрапили під санкції. Основний аргумент проти такого рішення непростий: Росія надто велика, щоб відрізати її від світової економіки чи виключити з усіх міжнародних переговорів.

Водночас важливо називати речі своїми іменами, звикати до складних нових ідей і зрозуміти, що з ними робити. Росія щоденно вдається до терористичних актів, і це вплине на нестійку структуру міжнародного права і юридичних практик, які покликані запобігати таким актам.

Більше того, російські ракети націлені і на цінності, закладені у законах і структурах, на принципи і навіть емоції, які підштовхують людей їх створювати. Співчуття, людяність, інстинктивне розуміння, що діти не заслуговують бути жертвами війни, відчуття, що люди, які не завдають шкоди тобі і твоєму народу, заслуговують на нормальне життя — усі ці моральні постулати були відкинуті армією, що породжує безглузді, жорстокі особисті трагедії. Один обстріл Сергіївки породив багато з них.

Жінка середнього віку на 6-му місяці вагітності з опіками ніг. Дезорієнтована жінка похилого віку, яка чекала на пакунок від Червоного Хреста, бо не могла робити нічого іншого. Переселенець, який пережив війну на Донбасі у 2014-му, а від обстрілу у 2022-му втратив свідомість, потрапив до лікарні і вже ніколи не оговтається. Футбольний тренер, який приїхав до Сергіївки, щоб організувати літній табір — у нього влучила ракета, поки він спав.

Кожна з цих історій розходиться довгим відлунням і торкається людських сердець далеко за межами міста. Зовсім випадково кілька днів потому я розмовляла в Одесі з посадовцем зовсім про інше, про розмінування порту в Одесі. Раптом пролунала згадка про Сергіївку.

Його обличчя змінилось. Він знав тренера, колишнього працівника, відомого атлета, який намагався розпочати бізнес, однак вирішив, що це нудно, і повернувся до футболу. Він також знав, що у тренера було двоє дітей. «Мене наповнив жах, коли я подумав, що вони могли би бути з ним», — сказав він. «Потім я зрозумів, що неважливо, чиї діти були там — його чи когось ще — це невимовно жахливо».

---

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS