Рідні військовополонених полку «Азов» провели перформанс на Софійській площі у Києві напередодні Різдва. Захисники Маріуполя перебувають у полоні понад пів року, після декількох обмінів військовополоненими, які Україна провела з РФ, більшість бійців полку, близько 700, досі залишаються в полоні.
Їхні родини зібралися, щоб нагадати про своїх рідних, які цього року не зможуть бути з ними разом на новорічних сімейних святах, тому що до травня 2022 року вони боронили Україну, а зараз знаходяться в заручниках у РФ або на тимчасово окупованих територіях.
На площі під головною ялинкою країни стоять столи, накриті скатертинами, на них — святкові страви. Я намагаюся пройти ближче до столів, щоб розгледіти, що там далі, і в чому ідея, коли хтось бере мене за рукав. «Візьміть, будь ласка» — жінка з дівчинкою простягають мені пряник на якому написано «Азовсталь».
Читайте також: «Чекаю…». Три історії рідних полонених військових полку «Азов»
Це — Світлана і Юлія, мама і молодша сестра одного з бійців полку, Вадима. Про сина Світлана знає мінімум: з Азовсталі вийшов 19 травня, наприкінці місяця написав смс: «Живий-здоровий, скоро побачимося».
Після того, як у вересні звільнили частину командування полку, родині повідомили, що він знаходиться в Оленівці на момент вересня:
«На даний момент ми не впевнені в цьому, тому що читаючи трохи засоби масової інформації і ворожі також, ми розуміємо, що в Оленівці зовсім мало хлопців залишилося, бо там нема умов», – розповідає мати бійця Світлана Логоша.
Останній стіл, в межах перформансу, який стоїть на площі не вбраний скатертиною і на ньому не стоять страви: за ним сидять люди в військовій формі, у деяких з них — імітація поранень. На столі стоять свічки, лежить нерівний шматок хліба і від святкової атмосфери на сусіднім столом, військових ніби то розділяє колючий тюремний дріт.
«Коли ми почали готуватися до різдвяних свят, кожен у своїй родині, ми зрозуміли, що не можемо робити все так, ніби нічого не сталося. Коли їх, братів, синів, чоловіків немає поруч.
Тому ми організували таку акцію, для того, щоб подумки приєднатися до наших близьких, які зараз знаходяться в полоні. В них майже немає їжі, в них не має теплого одягу. А ми в Києві й інших українських містах можемо дозволити собі зустріти Різдво за багатим українським столом, з кутею та узваром. Але це відбувається лише тому, що вони тоді сім місяців тому навесні змогли втримати ворога», — каже Євген Сухарніков, батько одного з бійців.
Євген пояснює — єдина інформація, якою володіють родини про своїх близьких, це коли когось обмінюють з побратимів і всі подробиці закінчуються на: «Я бачив вашого сина, — живий».
В середині листопада Міжнародний комітет Червоного Хреста зобов’язався забезпечувати зв’язок між військовополоненими і родинами через листування, але, за словами словах Євгена Сухарнікова, на практиці це не працює: «Вони пояснюють це тим, що росіяни не дають листуватися. Але нам не пояснення потрібні від Червоного Хреста, а дії. А діють вони, чесно кажучи, не дуже».
Одна з учасниць перформансу — тітка військовополоненого Азовця, Артема. Громадське радіо писало про його історію, тут можна прочитати докладніше.
«Ми завжди зустрічалися у святвечір, з першою зіркою сідали за стіл: вся родина у бабусі, діти, онуки, всі разом», — каже Уляна Лихогод.
Цього року на свята в її родині й в багатьох інших українських родинах, частина з яких тримають плакати на цих світлинах, традиційне святкування зазнає змін — щонайменше один стілець за столом буде порожнім. Тому що їхні родичі та близькі в російському полоні досі.
Олександра Єфименко/Громадське радіо
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS