Олена Ребрик
«Давайте дамо українцям усе, що їм потрібно для перемоги, вже зараз» — гучний меседж Бориса Джонсона у великій статті
Автор
Борис Джонсон в Києві/Фото: Офіс президента1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 7 хв
«Пройдімося зі мною по глинистій багнюці церковного церковного подвір’я в Бучі, повз прострелену церкву святого Андрія. Постійте біля могил когось із 416 жителів цього міста, 9 з яких діти, яких розстріляли росіяни.
Подивіться на фотографії їхніх тіл, із зав’язаними за спинами руками, залишеними на вулиці гнити чи на з’їдання собаками.
Постійте зі мною біля почорнілих руїн багатоквартирного будинку в Бородянці, покрученої сантехніки та потрощених дитячих іграшок. Подивіться, що одна з 500-кілограмових авіаційних бомб Путіна може зробити з восьмиповерховим будинком.
Спробуйте зустрітися із благальними поглядами людей, які витягли з-під завалів 162 тіла та шукали 28, чиї останки так і не були знайдені.
Подивіться на цих хоробрих українців і дайте мені відповідь на запитання: чого, в біса, ми чекаємо?»
Так розпочинається стаття Бориса Джонсона, експрем’єр-міністра Великої Британії та без прикрас — великого друга України. Громадське радіо публікує переклад матеріалу, опублікованого в Daily Mail під заголовком: «Чого, в біса, чекає Захід».
Те, що сталося тут, у передмісті Києва, викликало огиду (жах/нудоту — ред.). Але це відбувається в кожній частині України, яку Путін продовжує окуповувати: тортури, зґвалтування, масові вбивства.
Хоча фізичне знищення тут жахливе, воно тьмяніє на тлі злочинів, які Путін здійснює в інших частинах країни — знищуючи цілі селища під час тайфуну з бомб і ракет.
Читайте також: Жахливий стан німецької армії: хто винен та чи вистачить зброї Україні?
У нього немає стриманості. У нього немає сором’язливості. Він уже давно відкинув найменшу повагу до законів війни — і з кожним днем все більше невинних стає жертвами війни, все більше хоробрих українських солдат гине.
Тож дозвольте мені поставити запитання ще раз. Які можливі підстави для зволікання? Чому ми не надаємо українцям всю необхідну допомогу зараз, коли вони цього потребують?
Нехай не буде сумнівів. Україна перемагає і виграє цю війну. Українські серця піднесені і їхня рішучість гартується з кожним днем. Проїдьте околицями Києва, і ви побачите, як люто вони билися, захищаючи свої домівки, і як безглуздо Путін не зрозумів свого противника.
Ви бачите незліченну кількість будівель, пом’ятих і пошрамованих вогнем російських танків. Ви бачите, як гусениці тих танків порізали асфальт доріг.
Ви також бачите «нори» в лісі, замасковані ганчір’ям, в яких українці безстрашно влаштовували засідки на ті російські танки — підривали з ручних гранатометів. Ви бачите, де вони розгромили те, що мало бути наймогутнішою армією в світі.
Вигнання українцями російських військ з Києва увійде до списку великих військових подвигів сучасності. Вони знову це зробили в Харкові, і повторили в Херсоні.
«Це війна за незалежність»
Вони можуть і будуть виганяти Путіна з усієї України. Зараз це війна за незалежність, і історія вчить нас, що війни за незалежність закінчуються лише одним способом. Питання в тому, коли.
Чим швидше ми допоможемо українцям досягти неминучої перемоги, тим швидше закінчаться їхні страждання і тим швидше весь світ, включаючи Росію, почне оговтуватися від путінської катастрофи. Це вимагає від усіх нас на Заході, від усіх друзів України подвоїти і потроїти нашу підтримку.
Путінські війська деморалізовані. Їм не вистачає хороших боєприпасів. Його армія складається зі щойно прибулих «зеків» або наляканих представників етнічних меншин, які були відправлені на війну з безіменних міст у найвіддаленіших куточках Росії.
Читайте також: «Ми повинні сказати це: Росія — фашистська держава» — Тімоті Снайдер
Але хоч який він марнотратний, у Путіна все ще є резерв населення; він має право призову; і він продемонстрував свою повну зневагу до цінності людського життя.
Зараз він готує контрудар. І навіть якщо українці бачать, що це наближається, і зустрінуть цей удар, їм знадобиться наша допомога на наступному і вирішальному етапі — повернення сухопутного мосту. Це та суцільна смуга окупованої землі, яка тягнеться вздовж узбережжя від Донбасу до Криму і яка наразі перекриває вихід України до Азовського моря.
- Якщо вони зможуть повернути той наземний міст або перетнути і розрізати його надвоє, — українці перемогли. Для Путіна гра закінчена. Все, що їм потрібно для цього, — це те, що Захід має в надлишку і який зараз не може мати вищої моральної чи стратегічної мети, ніж допомогти Україні.
Їм потрібен «глибокий вогонь» — артилерія великої дальності, яка здалеку може вразити позиції Путіна. Зараз вони бачать, що він робить на українській землі. Вони можуть розпізнати його командні центри та склади боєприпасів.
На їхнє величезне розчарування, вони не можуть вразити ці цілі наявними системами. Їм потрібні літаки, щоб завдавати ударів по цих позиціях із повітря, і їм потрібні бронемашини і танки, щоб відбити й утримати землю, яку Путін вкрав.
Я пишаюся тим, що саме Велика Британія іде попереду. Надіславши 14 танків Challenger 2, наш міністр оборони Бен Воллес подав приклад для наслідування іншим країнам. Тепер настав час іншим наслідувати наш приклад.
Українцям потрібні сотні танків, і вони повинні отримати їх від американців, німців, поляків і багатьох інших.
«Де західному світу зараз потрібні ці танки?»
Де західному світу зараз потрібно розмістити ці танки? Для охорони Північного Рейну-Вестфалії? Для захисту Теннессі? Їздити селами Вілтширу?
Те ж саме можна сказати про кожен елемент звичайної зброї, який міг би допомогти Україні покласти край цій агонії.
Не говоріть зі мною про «ескалацію» чи ризик того, що ми якось спровокуємо Путіна до якогось нового жаху, збільшивши нашу підтримку. Чому ми маємо боятися провокувати його, якщо він уже показав, що він зробить без найменшої провокації?
Як він може «загострити» щось, коли він уже дійшов до такого ступеня варварства, що систематично стирає з лиця землі будинки цивільних?
Чи його ескалація відбудеться за допомогою ядерної зброї на полі бою? Справді? Не вірю ні на мить. Якби Путін був настільки божевільним, щоб піти на ядерну війну, він миттєво втратив би всіх мінливих виборців у світі — з Африки, Близького Сходу, Азії.
Гірше того, з його точки зору, він програє китайцям. Він стане глобальним ізгоєм і занурить Росію в такий стан кріогенного економічного відчуження, що теперішні санкції виглядатимуть поміркованими.
Перш за все, він втратив би російський народ, який був би вкрай наляканий щодо наслідків такого кроку і куди він може привести. І навіть це б не спрацювало. Це б не зупинило українців у їхній боротьбі.
Він цього не зробить. Він хоче змусити нас говорити про ядерну зброю, тому що він хоче зобразити створену ним війну, як «протистояння між НАТО та Росією». Але це жорстокий і неспровокований напад на невинну європейську країну, і все, що роблять друзі України, — це допомагають цій країні захиститися.
Нас не можна звинувачувати в геостратегічній катастрофі, яку Путін створив власними силами. Своїм насильством і агресією йому вдалося не тільки змусити Фінляндію та Швецію приєднатися до НАТО; він красномовно знищив будь-які аргументи проти членства самих українців у НАТО.
Читайте також: Контрнаступ на Харківщині як один із найбільших успіхів військової стратегії з 1945 року — переклад статті професора Філіпса О’Браєна
До чого призвела наша десятирічна неспроможність виконати свою обіцянку і прийняти українців під притулок оборонної парасольки НАТО?
Результат — найкривавіша війна в Європі за 80 років. В ім’я прозорості, стабільності та довгострокового миру тепер абсолютно ясно — чого не було до вторгнення Путіна — що Україна має приєднатися до НАТО.
І так, я визнаю, що коли Путін зрештою і неминуче програє, буде важко пояснити все це російській громадськості. Але він знайде спосіб. Він контролює органи думки. Він досі має дуже значну підтримку.
Не наша робота хвилюватися про Путіна чи про те, куди може піти його кар’єра далі, чи займатися безглуздою «кремлелогією».
«Наша робота — допомогти Україні перемогти — якомога швидше»
Ці героїчні люди воюють за всіх нас. Українці воюють за грузинів, за молдаван, за країни Балтії, за поляків — за всіх, кому свого часу може загрожувати божевільний реваншизм і неоімперіалізм Путіна. Вони борються за принцип, що нації не повинні змінювати свої кордони силою.
Коли Україна переможе, це повідомлення, яке почує весь світ. Тож давайте допоможемо їм перемогти не наступного чи наступного року, а цього, 2023 року; і не говоріть мені, нарешті, про витрати.
Якщо ви хочете мінімізувати світовий економічний біль, якщо ви хочете уникнути величезних витрат — у життях і коштах — дозволяючи цій трагедії тривати, тоді давайте разом зробимо очевидну річ.
Давайте дамо українцям все, що їм потрібно для перемоги, вже зараз.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
