facebook/Офіс Президента України
«НАТО — як важливий інструмент справедливості» та як українці спробували «спроєктувати внутрішню культуру емпатії» нашого суспільства на міжнародні відносини.
Про це під час розмови в рамках проєкту «Кава з Трощинською» в Українському кризовому медіацентрі сказав Євген Глібовицький, експерт з довгострокових стратегій, член Несторівської групи.
«Очікування, пов’язані з НАТО, були пов’язані не з внутрішнім процесом НАТО, а з тим, що біль всередині українського суспільства починає сягати критичних позначок, і через це був, я би сказав, такий «вигук» і «стогін» українського суспільства на міжнародну арену: «Хіба ви не бачите, наскільки нам складно, наскільки ми страждаємо?» Тобто НАТО — як важливий інструмент справедливості. І оця внутрішня культура емпатії, яка є всередині України, українці спробували її проєктувати на міжнародні відносини. Але там діють зовсім інші правила. Там нічого «на голову не падає», там спокійно, там зовсім інші підходи та спосіб ухвалення рішень. І чужий біль не є такий близький, як ми знаємо».
Читайте також: Україна отримала максимум з того, що могла отримати — Ковальчук про саміт НАТО
За словами Глібовицького, сталося те, що «ми не отримали чогось, що могли отримати відносно легко»:
«Тому що не складно було інакше сформулювати ці позиції. Але так само треба зрозуміти одну річ, якщо ми говоримо про міжнародні відносини, Україна зараз підважуючи Росію, підважує не тільки Росію, Україна підважує велич великих держав, Україна певною мірою підважує світопорядок. І коли ми чуємо про те, що «світ базований на певних правилах», то йдеться про світ, базований на правилах, які під себе писали великі держави. І, відповідно, з арештом російських ресурсів, і з українськими тезами про знищення Росії як такої, і розпад Росії, із деколонізаційними аргументами, значна частина політичних еліт у великих державах заходу, які нас підтримують, легко можуть поставити себе на місце Росії, і зрозуміти як вони почуваються. І в тому сенсі, емпатія радше працює в іншу сторону. Емпатія радше є на низовому рівні — з Україною, а на рівні стейкхолдерів політичних систем, на рівні крупних дисидентів, на рівні крупного бізнесу тощо вони є серед тих, хто «має право», яке виходить з величі.
І в тому сенсі дивовижно, як розкладається ця вся шахівниця, тому що Україна веде не тільки екзистенційну боротьбу, бореться за свою суб’єктність, Україна так само бореться за право не «великої держави», не вчорашньої імперії, а звичайної держави, — мати свої права на міжнародній арені. У той самий час, коли інші країни у подібній позиції, той самий «глобальний Південь» дуже скептично дивляться на цей процес, тому що вони дивляться на Україну, як на країну, яка «заблукала і знову довірилася Заходу». І от оці нестиковки потребують часу на те, щоби їх «розміновувати» та вирішувати, тому якщо у випадку зі статусом кандидата у ЄС все пройшло доволі швидко, тому що менша кількість суб’єктів, і менш життєві інтереси, то НАТО — більш близько до серця, тому що НАТО — це є питання безпеки».
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS