«У кіноспільноти немає довіри» — режисерка про розподілення державних коштів на кіно

Велика частина кіноспільноти не має довіри до тих, хто розподіляє державні кошти на створення кіно. Це спричинено, зокрема, сумнівом щодо легітимності Ради з підтримки кінематографії, яка займається розподілом.

Про це в етері Громадського радіо повідомила голова Української гільдії режисерів Жанна Максименко-Довгич під час обговорення 19-го конкурсного відбору кінопроєктів від Держкіно.

Спікерка зазначає, що система конкурсних відборів задля отримання коштів на кіно від держави, з’явилася в Україні у 2011 році. Це був прогресивний крок, який дозволив кіноматографістам знімати нові стрічки після довгих років без картин. Після Революції Гідності, за словами Жанни Максименко-Довгич, був ренесанс українських фільмів. Втім, ситуація змінилася зі зміною влади.

«З політичною зміною влади почалися проблеми. Адже ми знаємо, що Офіс президента, друзі президента дуже хочуть все контролювати. І це не тільки їх стосується. Тобто є певне лобі, як і в кожній галузі, яке хоче контролювати абсолютно все. І правила конкурсів почали змінюватися, почали піддаватися сумніву результати певних конкурсів. Це почалося ще за міністра культури Бородянського, продовжилося за міністра культури Ткаченка. Потім почали вносити зміни щодо того, які проєкти можуть претендувати на державне фінансування, хто взагалі розподіляє ці кошти», — роз’яснює голова Української гільдії режисерів.

Читайте також: Українська документалістика переживає ренесанс: Громадське радіо на Docudays

Через недовіру до системи розподілу коштів, українські кіноматографісти у січні цього року звернулися до президента та Кабміну з проханням перенаправити на Сили оборони гроші, виділені на підтримку кінематографії (589,6 млн грн), і отримали відмову.

«Тобто реакції ніякої не було. Ми спостерігаємо за такою реакцією влади з 2019 року. Тобто будь-які листи від кіноспільноти просто ігнорують», — каже Жанна Максименко-Довгич. 

Безпосередньо розподіленням державних  коштів на кіно займається Рада з підтримки кінематографії. Але у кіноматографістів немає довіри до неї, тому що дія її каденції закінчилася навесні минулого року. Тоді, 7 березня, Кабмін, за зверненням Держкіно, продовжив повноваження членів Ради. А вже 12 травня Національна спілка кінематографістів України подала позов проти Кабміну, оскаржуючи це рішення. Врешті, 2 листопада минулого року суд визнав незаконним продовження повноважень Ради з підтримки кінематографії.

«Можна було б радіти, але радіти не виходить, тому що Верховний суд вирішив все-таки не розглядати взагалі далі цей позов і зупинив дію рішення. Хоча це не є законним, як кажуть юристи. І нині Рада, яка є, по суті, незаконною, ухвалює рішення з приводу того, які проєкти будуть профінансовані, а які ні. Експерти нині там мають голос, а раніше це було не так.

Власне, ми просто не маємо довіри до цих рішень. Взагалі, формулювання щодо того, на що саме розподіляються кошти, дуже дивні. Наприклад, одним з пунктів є документування воєнних злочинів. Тобто, де документування воєнних злочинів, а де виробництво навіть документального кіно? Це зовсім різні процеси, але хтось цим маніпулює», — підкреслює голова Української гільдії режисерів.

Читайте також: Новим гендиректором кіностудії імені Довженка став Андрій Дончик

Більше про конкурс від Держкіно

Нагадаємо, 4 березня Державне агентство з питань кіно оголосило про 19-й конкурсний відбір (пітчинг) кінопроєктів, який тривав до 12 квітня.

У відомстві зазначили, що до участі приймають ігрові та неігрові повнометражні й короткометражні фільми, дебютні стрічки, стрічки у копродукції, телесеріали та фільми для дітей.

Серед напрямів конкурсного відбору були такі: документування воєнних злочинів; фільми про історичні постаті в державотворенні України, сучасних героїв українського народу; фільми з тематикою патріотичного виховання дітей та молоді на українській історії, культурі, традиціях та цінностях.

Оголошення про пітчинг викликало обурення у кіноспільноти. Це сталося, зокрема, через припинення повноважень Ради з підтримки кінематографії, а також через некоректні формулювання напрямів. Останнє стосується «документування воєнних злочинів», адже це, як зазначає культурна менеджерка Софія Челяк, фактично робота операторів під час виїзду прокурорів чи уповноважених організацій на місця скоєння воєнних злочинів.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі