Сили оборони України розпочали штурм жіночої колонії в Курській області Росії. Йдеться про жіночу колонію у Малій Локні. Тривалий час там утримували українських полонених жінок та чоловіків.
Про штурм жіночої колонії 23 серпня повідомила Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ), а також російський Telegram-канал німецької газети Bild.
«У селі Мала Локня, за 14 кілометрів від українського кордону, російські військові перетворили жіночу виправну колонію №11 на фортецю і чинять запеклий опір ЗСУ. Імовірно, в обороні установи беруть участь навіть охоронці колонії», — зазначили журналісти.
Як зауважили у МІПЛ, для України захоплення колонії стане важливим кроком у документуванні воєнних злочинів, які Росія вчинила проти українських військовополонених.
Як пише МІПЛ, з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну одним із основних місць утримання українських бранців було СІЗО №1 у Курську. Туди привозили полонених з різних напрямків, як цивільних так і військових. Про те, що у Курській області використовують інші місця для утримання українців, до кінця 2022 року інформації не було. Аж поки МІПЛ не зʼясувала, що полонених жінок росіяни звозять у жіночу виправну колонію №11 у Малій Локні. Ця колонія розрахована на утримання понад 200 осіб. За даними МІПЛ, восени 2022-го там утримували понад 50 полонених військових та цивільних жінок.
Виправна колонія №11 до 2011 року була дитячою виховною колонією, згодом її перепрофілювали у жіночу. Реконструкцію будівель проводили швидко: за пів року на її території з’явився новий двоповерховий тюремний корпус. Камери обладнали двох типів: стандартні та з покращеними умовами — телевізором, одноярусним ліжком і шафою.
МІПЛ задокументувала свідчення кількох полонених, які були у Малій Локні. Так, українки Наталя і Катерина у полон потрапили навесні 2022-го у захопленому Маріуполі. До того, як опинилися у виправній колонії №11, змінили кілька місць утримання. Були в Оленівці у Донецькій області, виправній колонії у Валуйках Бєлгородської області.
«Я пробула у Малій Локні чотири місяці, нас не катували, але фізичну силу застосовували, як і моральне приниження», — розповіла Катерина.
Жінок змушували роздягатись і співати гімн Росії, вчити вірші про СРСР та пісні часів Другої світової війни. Задля розваги охорона використовувала електрошокери, часом на жінок натравлювали собак.
«Жінки-наглядачки подекуди ставилися до нас жорстокіше, ніж чоловіки», — розповіла колишня полонена Наталя.
Вона згадує, що у сусідніх камерах утримували російських ув’язнених. Це порушення Міжнародного гуманітарного права, адже у тюремних установах утримувати полонених разом із ув’язненими за кримінальні злочини забороняють Женевські конвенції.
«У нас не було там жодних прав. Нам так і сказали: “Ви тут ніхто, про вас ніхто не знає і вашу долю вирішуватиме адміністрація”. А якщо ти починав ставити забагато запитань, то вони лише били сильніше», — додала Наталя.
Разом із жінками-військовослужбовицями у камері утримували цивільних українок, захоплених у полон здебільшого у Чернігівській та Харківській областях. Військовополонені розповідали: їм навіть не пояснювали, на яких підставах їх утримують. Просто приписували їм якісь злочини і протидію «спеціальній військовій операції». Там зовсім не зважали ані на вік, ані на стан здоров’я.
Жінок змушували виконувати фізичні вправи, які через брак харчування та фізичне знущання погіршували стан здоров’я. Упродовж дня бранкам забороняли сідати. Через постійне стояння у багатьох виникали проблеми з ногами.