Абу Мухаммад аль-Джулані. Фото з відкритих джерел
Нові сили, які повалили режим Башара Асада у Сирії, створюють передумови для змін як усередині країни, так і за її межами. Ці зміни мають як регіональний, так і глобальний вимір. Роль провідних гравців у регіоні можуть зайняти Катар та Туреччина. Водночас Європа зацікавлена в економічному відновленні Сирії, адже це може вирішити проблему з мігрантами.
Про це в етері Громадського радіо розповів головний консультант Центру зовнішньо-політичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, кандидат економічних наук Іван Ус.
Економічні труднощі в Сирії та зміна політичних еліт відкрили двері для нових регіональних гравців. Як зазначив Іван Ус, Туреччина та Катар стають ключовими силами в цьому процесі.
«Мені здається, що Кремль дещо усунули з цієї гри в Сирії. Щодо Ірану також виникають великі питання, адже Аль-Джулані та інші сили, які на даний момент усунули попередню владу в Сирії (хоча ще не факт, що вони остаточно прийшли до влади), є антиросійськими й антиіранськими. І коли говорять про необхідність домовлятися з Іраном та Росією, я не думаю, що ці фактори враховуватимуться.
Тут ключову роль відіграватимуть Туреччина та Катар. Це особливо цікаво, адже Катар — дуже багата країна. Якщо я не помиляюся, середня річна зарплата в Катарі становить 113 тисяч доларів, що свідчить про величезні фінансові ресурси цієї країни. Нагадую, що населення Катару менше, ніж у Києві, але ця країна має треті за величиною у світі поклади природного газу після Росії та Ірану. Це свідчить про наявність значних фінансових можливостей.
Загалом, на мою думку, Туреччина зараз буде відігравати провідну роль у цьому регіоні. Тому важливо вести діалог із Туреччиною як безпосередньо, так і через міжнародні інституції, наголошуючи, що питання відбудови Сирії має велике значення. Це важливо також через те, що багато хто упустив із виду одну з найгостріших проблем ЄС — проблему біженців», — підкреслив експерт.
Катар і Туреччина розглядають можливість реалізації масштабного газового проєкту: будівництва трубопроводу з Катару через Сирію до Туреччини, а далі до ЄС. Такий проєкт забезпечить Сирії стабільний дохід, водночас зменшивши залежність Європи від російського газу.
«Ця ідея доволі стара, але вона може забезпечити Сирії прибутки від транспортування газу, подібно до того, як Україна тривалий час отримувала доходи від транзиту російського газу до ЄС.
Однак, з одного боку, ми хочемо зберегти ці прибутки, але з іншого — розуміємо, що Росія отримає ще більше коштів завдяки цьому, тому, можливо, краще обійтися без таких доходів. У випадку з Сирією прибутки від транзиту вона зможе отримувати, коли буде збудовано газопровід. Це може статися вже наступного року, зважаючи, що до його початку залишилося трохи більше ніж пів місяця.
Важливо, щоб міжнародні інституції, враховуючи ймовірний режим у Сирії, орієнтований на співпрацю, могли впливати на ситуацію. Зокрема, слід домагатися того, щоб крадене зерно, яке транспортувалося через сирійські порти, більше не використовувало ці маршрути», — пояснив Ус.
За словами Івана Уса, економіка Сирії перебуває у поганому стані: середня зарплата військових за режиму Асада становила близько $20 на місяць. Відбудова країни потребуватиме значних ресурсів, що стимулює нову владу до співпраці з міжнародними організаціями.
«Лідер Аль-Джулані постійно наголошує, що він далекий від ідеології ІДІЛ, і просить не порівнювати його з цією організацією. Він позиціонує себе як більш врівноваженого лідера і навіть натякає на можливу нормалізацію відносин з Ізраїлем.
Такі меседжі спрямовані насамперед на побудову конструктивного діалогу з міжнародними фінансовими інституціями, які тривалий час уникали Сирії через проблеми іміджу Башара Асада», — зазначив експерт.
Економічне відновлення Сирії може вплинути і на проблему біженців у Європі. Багато сирійців, які залишили країну через режим Асада, висловлюють бажання повернутися за умов безпеки та стабільності. Для ЄС це шанс зменшити навантаження на свої соціальні системи, водночас сприяючи стабілізації в регіоні.
«Якщо почитати публікації сирійських біженців у країнах ЄС, багато з них пишуть, що після повалення режиму Асада вони хотіли б повернутися додому. Цю можливість потрібно використати, щоб вирішити проблему біженців. Однак, для їх повернення необхідно створити реальну економіку в Сирії.
Для розуміння: військові за часів Асада отримували лише 20 доларів на місяць. Асад, до речі, планував підвищити цю суму до 30 доларів, але навіть з урахуванням війни в Україні важко уявити, що хтось погодився б працювати за такі гроші. Втім, сирійська економіка та реалії були такими, що ці кошти задовольняли прихильників Асада.
Як тільки з’явилися певні сигнали від Туреччини чи Катару, що у разі повалення режиму Асада та нормалізації ситуації в країні вони готові підтримати зміни, це стало важливим кроком. Однією з ключових можливостей є будівництво газопроводу. Газопровід з Катару до Туреччини, а звідти до ЄС, може стати поштовхом для економічного відновлення Сирії».
У 2010 році країнами Близького Сходу пройшлася так звана «Арабська весна». Це серія масових вуличних протестів, революцій та внутрішніх військових конфліктів у низці арабських країн, що почалися наприкінці року в Тунісі й триває в деяких країнах і досі.
У 2011 році частина сирійців виступила проти режиму Башара Асада. Тоді повстання придушили ійпочала формуватися збройна опозиція — різноманітні угруповання та частково представники сирійської армії, які перейшли на бік повстанців. Опозиція в Сирії обʼєднана спільною метою — звільнити якомога більше території країни від режиму Асада, але все ж не централізована.
На боці Асада виступили Росія, Іран та їхні проксі-угруповання, на кшталт ліванської «Хезболли». На початку війни ще однією стороною конфлікту були радикальні ісламісти — терористи з «Аль-Каїди» та ІДІЛ, але після операцій США, спрямованих проти них, їхній вплив значно послабився.
Довідково: «Проксі-війна» (англ. proxy war) — збройний конфлікт за опосередкованої участі третьої сторони, метою якої є вплив на стратегічний результат на свою користь. Для проксі-війни характерне існування прямих довгострокових відносин між зовнішніми учасниками та сторонами, що безпосередньо беруть участь у конфлікті.
Сили повстанців підтримували країни НАТО та частина країн Перської затоки. У 2016 році урядові війська за підтримки російської авіації взяли в облогу Алеппо, ключове місто у протистоянні, повстанцям довелось його здати. До кінця 2018 року всі опорні пункти повстанців, крім частини регіону Ідліб, були взяті урядовими військами за підтримки Росії.
Водночас у 2014 році угруповання «Ісламська держава» захопило контроль над значною частиною східної Сирії та західного Іраку, що спонукало очолювану США коаліцію розпочати авіабомбардування проти неї, водночас надаючи наземну підтримку Сирійським демократичним силам, що складались з курдів. «Ісламська держава» зазнала поразки, утім її вогнища ще зберігаються в сирійській пустелі.
Близько 30% території країни, що не підпорядковується режиму Асада, контролюється низкою опозиційних сил та іноземних військ. Туреччина підтримує опозиційні групи й має військову присутність на північному заході Сирії, водночас США підтримують сирійських курдів на північному сході.
За 13 років війни в Сирії, за даними ООН, загинули понад 300 тисяч людей, близько шість мільйонів стали біженцями. Останні майже 5 років бойові дії не мали суттєвого розвитку. У 2020-му сторони, «за посередництвом Росії та Туреччини», домовилися про припинення вогню. Загалом Асад з угрупованнями, які його підтримували, тоді контролював близько 70% території країни, решту — опозиційні сили.
Наприкінці листопада 2024 року повстанці сформували нову коаліцію під назвою «Командування військових операцій» та стрімко просунулися до Алеппо. Як написав телеканал CNN, імовірно, це стало можливим «завдяки збігу обставин»: опозиція скористалася моментом, коли уряд Асада ослаблений через інші конфлікти: Росія через війну проти України забрала частину військ із Сирії, Ізраїль атакує іранців, зокрема їхні проксі-групи — ХАМАС та «Хезболлу».
29 листопада угруповання «Хайят Тахрір аш-Шам», яке очолює коаліцію опозиції, вступило в бій з урядовими силами на західних околицях Алеппо. Урядові війська не змогли їх стримати й наступного дня повідомили про «тимчасове відведення військ», нібито щоб зібрати сили для контратаки.
Сирійські військові джерела заявили Reuters, що російська та сирійська авіація 30 листопада обстріляла повстанців у передмісті Алеппо. Росія також пообіцяла Асаду додаткову військову допомогу. Зброя нібито має почати надходити протягом 72 годин. Підтверджень, що це сталося, поки не було.
Російські військові літаки в ніч на 30 листопада вперше з 2016 року завдали ударів по сирійському Алеппо, ствердив Сирійський наглядовий центр із прав людини.
Низка турецьких медіа зазначила, що сирійські урядові сили виводять війська з провінції Хама й зміщуються на південь, аби зміцнити оборону в іншій сусідній провінції, Хомсі. Такий швидкий відступ може «ставити під сумнів здатність режиму утримувати ключові території». Сирійська армія відступ поки не підтверджує.
Ключова сила — бойове угруповання «Хаят Тахрір аш-Шам». Воно бере участь у війні в Сирії від самого початку. У 2011-му угруповання мало іншу назву — «Джабхат ан-Нусра» та було повʼязано з «Аль-Каїдою». Крім того, до його формування долучався й лідер «Ісламської держави» Абу Бакр аль-Багдаді.
У 2016 році очільник «Хаят Тахрір аш-Шам» Абу Мохаммед аль-Джулані оголосив, що розриває звʼязки з «Аль-Каїдою».
«Аль-Джулані має довгу історію еволюції — від жорсткого джихадиста до більш поміркованого ісламіста, який прагне повалити правління Башара аль-Асада», — розповідає в коментарі Суспільному Павел Войцік, дослідник тероризму у Центральній та Південно-Східній Азії.
Аль-Джулані розпустив «Джебхат ан-Нусру» та згодом обʼєднав у нове угруповання її залишки та ще кілька ідеологічно близьких до неї груп, зокрема «Харакат Нур ад-Дін аль-Зінкі», «Ліва аль-Хак», «Джейш аль-Сунна». Так зʼявилася «Хаят Тахрір аш-Шам», що позиціонує себе як «незалежна від «Аль-Каїди» чи жодної іншої організації чи партії».
Проте, як вважає уряд США та ООН, певний звʼязок з «Аль-Каїдою» у неї лишився.
Зараз угруповання разом з іншими повстанцями контролює більшу частину північно-західної Сирії. Мета «Хаят Тахрір аш-Шам» — встановити ісламське правління в Сирії. Угруповання прагне єдності між джихадистськими групами в країні та виступає проти будь-яких переговорів із режимом Асада. Наступ на Алеппо вони називають «стримуванням агресії». Він мав зупинити авіаудари сирійської армії та атаки на територію, яку контролює опозиція, заявив у відеозверненні Хасан Абдулгані, командир оперативного відділу опозиції.
Як читати й слухати Громадське радіо на тимчасово окупованих територіях — інструкція